Улас Самчук - Волинь

— Син мій! — Звертається Матвій до полковника і усміхнувся матвіївською усмішкою.

— Дай Боже, батьку! Як живем? — і обнялися. Після обнялися з Володьком, який одразу переняв від Василя коня. Прибігли Настя, Катерина. Хведот у полі з коровами. Василинка біжить із городу, аж спотикається.

— А у вас досить гостей! — завважив Василь. — А я думав своїх сюди завести…

— А ви, пане, якого полку? — запитав полковник.

— Наливайківського. Полк мій у поході. А ви?..

Полковник сказав.

— Ну, вояку, — ходи! — каже Матвій. — Стара! Готуй там що…

Матвій навіть заметушився. Скоро впорав свої коні. Володько розсідлав Василевого каштана. Вгонився бідняка. Мокрий. Скрутив зі соломи віхоть і витер мокрого коня. Після поставив, щоби прохолов. Не можна гарячому коневі одразу овес давати. Схватиться.

В той час Катерина ганяє за курми. Чути кудакання. По часі курка смажиться. Василь скидає пояс зі шаблею та револьвером, верхню блюзу і миється. Матвій дивачно тупцяє. Він хотів би якось виявити свою радість. Піднімає Василеву зброю й оглядає…

— А Володько також збирає оце, — і тикнув зброєю перед себе. — Не носив цього ані я, ані батько мій.

— А ми ось, батьку, носимо і дітям заповімо, щоби носили, — миючись, каже Василь.

У хаті топиться. На дворі повно гарматників. Полковник заборонив їм заходити до хати і сам відійшов — видно, щоб не перешкоджати родинній радості. Володько весь час порається з Василевим конем. Надто він йому сподобався, і вже наперед пообіцяв собі проїхатися на нім верхи. Ось тільки відпічне та наїсться.

Василь умився, почистився і, поки готується страва, вийшов з батьком надвір.

Володько своїм братом аж надто захоплюється. Пружний, стрункий, високий. Здається, погрубшав, сильно загорів. Зовсім не подібний на того тендітного Василя, якого знав колись.

Матвій видається коло нього малим. Старість. Але зате як він радіє. Стороннє око не запримітило б цього, але Володько знає свого батька до найменших дрібниць. Він знає, коли той неспокійно тупцяє, посміхається в ус, погладжує двома — великим і середнім — пальцями свою бороду, значить, йому приємно.

— От приїхали, мене не було дома, закупили овес, і собі нічого не зосталося, — не забув поскаржитись Матвій.

— Нічого, батьку!.. (Звідки Василь навчився отого батьку? — думає Володько). Хай купують. Прийдуть большевики — заберуть. Ті не купують. Твайо-майо… Ви ще їх не знаєте.

— А прийдуть?..

— Пруть здорово — значить, прийдуть. Наша армія не справиться, їх більше…

— А що ж буде?..

— Відступимо. Підемо на Поділля…

Матвій хитає головою. Це йому не смакує. Підходить полковник гарматників.

— Ну, що, діду? Тішитесь?

— Тішуся… Ось як прийдуть ті самі большевики… Буде не до втіхи…

— А сюди їх, діду, треба. Волинь ваша «підкачала». Ось пустимо сюди большовичків, а тоді і згадаєте нас… Так, так… А то отам у лісах коло Кунева на наші обози «нальоти» робили.

— Тим, що робили, гірше не буде… А от нам… — каже Матвій.

— Ну, батьку! Не сором нашого роду. Скиглить нічого, — вмішався Василь, — Одвоюєм Україну, і все. Так чи так, а одвоюєм… Без жертви й таргана не вб'єш. А не одвоюєм ми — наші діти одвоюють. Мусить так бути…

Пішли в садок. Щепи значно підросли. Цвіте й одцвітає мак. Соняшники повиганялися вище людського зросту і кивають ще нерозцвілими головами. Натина буряків і листя кукурудзи виблискують на сонці. Немов зелені вужі з полум'яними квітами розповзається бадилля гарбуза. З квітки на квітку перелітає товстий джміль.

Чоловіки не завважують того. Василь оповідає про Жмеринку. Бої там великі були. Сам мало до большевиків не попав. На завтра сподівається свій полк в свому селі побачити…

З порога гукає Настя:

— А ходіть но, люди!.. Клич, старий!..

Коли увійшли до хати, на столі вже стояло повно страв. Покликали і полковника гарматників. Всі їдять, розмовляють. Бої, комуністи, москалі. Матвій висловлює свої здогади. Полковник лає Волинь. Василь боронить і не боронить. Володько то сям, то там і свого шага до загальної гутірки докине.

На другий день до Тилявки вступив Наливайківський полк. До Матвія на подвір'я в'їхало дві тачанки з кулеметами і кількох вершників. Василь буйно зустрів товаришів походу.

— Гей, панове. Злазьте всі. Ось знайомтесь. Це мій батько, це мати, це ось сестра, а це брат, будучий професор чи що!.. Володьку, жени до Гнидки… Він напевно має… Ось тобі!.. — і вийняв з пуляреса стопку гривень.

Володько побіг до Гнидки, що гнав найліпший самогон. Настя тільки знай своє… Печи, вари… Катерина їй допомагає. Батарея ранком знялася, то прийшли інші. До всього насходилося сусідів. Дехто приніс зі собою півока [16] Пляшка горілки. . Засіли, обійшло по чарці. Матвій довго змагався, але не видержав.