Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Кодзу-сан! — сказав чоловічий голос. — Кодзу-сан!

Усікава пригадав, що таке прізвище мав попередній мешканець цієї квартири. Воно значилося на поштовій скриньці. Бо-так було вигідно для Усікави, щоб люди думали, що у квартирі все ще мешкає чоловік на прізвище Кодзу.

— Кодзу-сан! — сказав той самий голос. — Я знаю, що ви вдома. Сидіти й затаїти дихання — це дуже шкодить здоров'ю.

Голос належав чоловікові середніх літ. Не дуже голосний, трохи хрипкий. Але в ньому була внутрішня твердість. Твердість добре випаленої й ретельно висушеної цегли. Мабуть, тому голос лунав по всьому дому.

— Кодзу-сан, я — службовець «NHK». Прийшов отримати місячну абонентну плату. А тому можете відчинити двері?

Звісно, Усікава не збирався нічого платити. Найпростіше було показати квартиру й пояснити, що телевізора в ній немає. Однак те, що чоловік середнього віку з такою особливою зовнішністю, як Усікава, цілими днями сидить у квартирі, де немає жодних меблів, могло б викликати підозру.

— Кодзу-сан, закон передбачає, що всі власники телевізора повинні платити за його користування. Люди часто кажуть, що, мовляв, не дивлюся телевізора, а тому не плачу. Однак така логіка не переконлива. Якщо ви маєте телевізор, то незалежно від того, чи дивитесь його, чи ні, мусите платити.

«Звичайний збирач абонентної плати, — подумав Усікава. — Нехай собі говорить, що заманеться. Якщо не матиме співрозмовника, піде геть. Та чого він упевнений, що в квартирі хтось є?» Адже повернувшись додому годину тому, Усікава не виходив надвір. Майже не шумів і не відслонював штор.

— Кодзу-сан, я твердо знаю, що ви вдома, — немов читаючи думки Усікави, сказав чоловік. — Може, здивуєтеся, чому знаю? Але я таки знаю, що ви вдома і, щоб не платити, затамували дихання. Я це чітко відчуваю.

Якийсь час стукіт не вгавав. На коротку мить, як музикант духового інструмента, переривався, а потім відновлювався у тому ж ритмі.

— Кодзу-сан, мені все ясно. Ви вирішила вдавати, що нічого не знаєте. Гаразд, сьогодні я піду. Маю також в інших місцях роботу. Але я ще навідаюся. Правду кажу. Якщо сказав, що прийду, то, значить, обов'язково знову прийду. Я відрізняюся від звичного збирача абонентної плати. Не перестану ходити, поки не отримаю належної плати. Це тверде правило. Як зміна фаз Місяця, як життя і смерть. І ви цього не уникнете.

Запала довга тиша. Коли ж Усікава подумав, що непрошений гість пішов, той вів далі:

— Кодзу-сан, найближчим часом я знову завітаю. Будь ласка, зустріньте мене з радістю. Я постукаю до вас несподівано. Тук-тук! Це я.

Після того стукіт урвався. Усікава прислухався. Здавалось, ніби хтось пішов коридором. Усікава швидко перемістився до фотоапарата і крізь щілину у шторах зосередив увагу на виході з будинку. Зібравши гроші, збирач плати мав незабаром вийти надвір. Треба перевірити, що це за чоловік. Якщо службовець «NHK», то на ньому буде службова уніформа. А може, цей чоловік прикидався ним і хотів, щоб Усікава відчинив йому двері. У всякому разі, цього чоловіка він не бачив. Тримаючи в правій руці пульт дистанційного управління затвором, Усікава чекав появи загадкового чоловіка перед дверима будинку.

— Минуло півгодини, але з дому ніхто не вийшов. Згодом біля дверей показалася жінка середнього віку, сіла на велосипед і поїхала. Усікава назвав її Жінкою з підборіддям. Бо в неї обвисло підборіддя. Через півгодини Жінка з підборіддям повернулася з кошиком товарів на велосипеді. Поставила велосипед на стоянці і з пакетами зайшла в будинок. Потім повернувся додому школяр початкової школи. Усікава назвав його Лисом. Бо той мав підняті догори очі. Однак чоловік, схожий на збирача абонентної плати, так і не з'явився. Усікава не розумів, чому. Адже вихід з будинку був один. І Усікава ні на секунду не відривав від нього очей. Якщо збирач плати не виходив, то, значить, він усе ще перебуває у будинку.

І після того Усікава невтомно стежив за дверима будинку. У туалет навіть не навідувався. Коли смеркло, загорілася лампа над дверима. Однак збирач плати не вийшов. Коли минула шоста, Усікава здався. Зайшов у туалет і довго справляв малу нужду. Напевне, той чоловік усе ще в будинку. Чому — незрозуміло. Нема жодної логіки. Але той дивний чоловік вирішив залишитися в будинку.

Дедалі холодніший вітер різко свистів між замерзлими електричними дротами. Усікава увімкнув електричну піч і закурив сигарету. А тоді задумався над загадковим збирачем абонентної плати. Чого він так зухвало говорив? Чому був так упевнений, що в квартирі є людина? І чому не виходив з будинку? Якщо не вийшов, то де перебуває зараз?