Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Чула. Він усе ще з'являється?

— Ні, останнім часом його не видно. Два дні вештався і після того зник. Але він ходив до найближчого до нас ріелтора і, вдаючи, що шукає квартири, збирав інформацію про притулок для жінок — жертв домашнього насильства. Що не кажи, в нього незвична зовнішність. І, крім того, яскравий одяг. Усі, з ким він розмовляв, добре його запам'ятали. Вислідити його вдалося легко.

— Для стеження не годиться.

— Це правда. Для такої роботи в нього непідходяща зовнішність. Велика голова, як у Фукуске. Та, здається, він — здібна людина. Вміє особисто збирати інформацію. За власною програмою — куди йти й про що розпитувати. По-своєму кмітливий. Не пропускає повз увагу потрібного й не робить зайвого.

— І зібрав певну інформацію про притулок для жінок.

— Він дізнався, що притулок, призначений жінкам, які постраждали від домашнього насильства, безплатно наддала мадам Можливо, також знає, що мадам — член колишнього вашого спортивного клубу й ви часто навідувалися до нашої садиби для її індивідуального тренування. Бо я на його місці такі речі розслідував би.

— Він такий же здібний, як і ви?

— Це зрозуміло кожному, хто, не шкодуючи часу й зусиль, навчився збирати інформацію і логічно думати.

— Навряд чи у світі є багато таких людей.

— Мало. Їх називають професіоналами.

Аомаме сіла на стілець і торкнулася пальцем кінця все ще холодного носа.

— І цей чоловік більше не показується біля садиби? — спитала вона.

— Він знає, що його постать дуже впадає в очі. А також те, що встановлено спостережні відеокамери. Тому за короткий час зібрав певну інформацію й подався на інше мисливське угіддя.

— Отже, він тепер знає про зв'язок між мною і мадам. Що це означає щось більше, ніж просто стосунки тренера спортивного клубу із заможною клієнткою. Що це має відношення до притулку для жінок. Що ми виконуємо якийсь проект.

— Можливо, — погодився Тамару. — Наскільки я розумію, він наближається до суті справи. Дедалі ближче.

— Але за моїми даними складається враження, що цей чоловік скоріше діє самостійно, а не як член великої організації.

— І я такої ж думки. Велика організація, не маючи особливого задуму, навряд чи доручила б людині з такою помітною зовнішністю таємне розслідування.

— І все-таки цікаво, про що й для кого він веде таке розслідування?

— Ну, тільки одне я знаю: що він здібний і небезпечний, — відповів Тамару. — А все інше зараз — це лише припущення. Я стримано припускаю, що в якійсь формі він пов'язаний із «Сакіґаке».

Аомаме задумалася над цим стриманим припущенням.

— І цей чоловік перейшов на інші мисливські угіддя?

— Саме так. Та куди перейшов, невідомо. Якщо спиратися на логіку, то зараз його увага звернена на пошуки місця, де ви переховуєтеся.

— Але ж ви казали, що цього місця майже неможливо знайти.

— Це правда. Ніяке розслідування не здатне виявити зв'язку між мадам і багатоквартирним будинком. Такий зв'язок повністю усунуто. Але так буде недовго. Якщо облога триватиме, то згодом десь станеться пролом. У несподіваному місці. Скажімо, ви зненацька вийдете надвір, і він випадково вас помітить. Це одна з таких можливостей.

— Я не виходжу надвір, — категорично відповіла Аомаме. Та це, звісно, була неправда. Вона двічі виходила з квартири. Перший раз, коли бігла до Тенґо на дитячій гірці парку. А другий, коли в пошуках виходу зі світу 1Q84 року поїхала на таксі до аварійної зупинки на столичній швидкісній автостраді номер три поблизу Санґендзяя. Але в цьому вона не могла зізнатися Тамару. — Цікаво, як у такому разі цей чоловік спробує знайти мене?

— На його місці я ще раз перевірив би ваші біографічні дані. Що ви за людина, звідки приїхали, що досі робили, що зараз думаєте, чого прагнете, а чого ні? Додатково зібрану інформацію розклав би на столі, перевірив би й проаналізував би.

— Тобто роздягнули б догола?

— Саме так. Поставив би вас голою під яскраве холодне світло. Всю дослідив би за допомогою пінцета й мікроскопа й розкрив би характер вашого мислення і поведінки.

— Не зовсім розумію. А хіба аналіз такого індивідуального характеру врешті-решт вказав би на місце мого перебування?

— Не знаю, — відповів Тамару. — Можливо, вказав би, а можливо, й ні. Залежно від обставин. Просто кажу, що я робив би на його місці. Бо іншого не придумаю. У кожної людини є свій стереотип мислення й поведінки, що робить їх уразливими.

— Це схоже на наукове розслідування.