Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

У такий час він любив думати, не обмежуючись лише конкретним об'єктом. Давав волю своїй свідомості так, ніби випускав собак на широке поле. Казав їм: «Біжіть, куди заманеться, робіть усе, що хочеться». А сам, занурившись по шию у воду, примруживши очі, мимоволі слухав музику. А коли собаки, безцільно стрибаючи навколо, качаючись на пагорбі, невтомно доганяючи один одного й марно переслідуючи білку, забруднились і, втомлені грою, повернулися, Усікава гладив їх по голові й знову надівав на них ошийники. Тоді й концерт Сибеліуса закінчився. Приблизно через півгодини. Якраз вчасно. Диктор оголосив, що наступна музика — «Симфонієта» Яначека. Таку назву Усікава десь чув. Але де, не міг пригадати. Намагався згадати, але чомусь в очах тьмарилося. Вони вкривалися чимось схожим на жовтаву млу. Напевне, пересидів у ванні. Усікава махнув на все рукою, вимкнув радіо й, вилізши з ванни, в самому рушнику навколо талії, добув з холодильника пиво.

Усікава мешкав тут сам-один. Колись мав дружину й двох маленьких дочок. Разом з ними жив у будинку, купленому в кварталі Тюорінкан міста Ямато префектури Канаґава. Мав маленький трав'янистий дворик і тримав собаку. Дружина мала досить правильні риси обличчя, а дітей можна було назвати навіть гарними. Дівчата не успадкували нічого від зовнішності Усікави. Звичайно, він тільки радів тому.

Однак раптово, як змінюється сцена в театрі, він залишився один. Навіть дивувався, що колись жив із родиною у власному будинку на передмісті. Усікава навіть подумав, що помилився у своїх фантазіях і свідомо, для власної зручності, видумав спогад про минуле. Однак, звісно, це була правда. Він мав дружину, з якою спав в одному ліжку, й двох єдинокровних дітей. У шухляді стола лежала сімейна фотографія з чотирма особами. На ній вони щасливо посміхалися. І навіть собака, здається, робив те саме.

Усікава не сподівався, що його родина знову об'єднається. Дружина з дітьми мешкала в Наґої. Дочки мали нового батька. Батька з нормальною зовнішністю, якої вони не соромилися, коли він приходив до школи на батьківські збори. Дочки майже чотири роки не бачилися з Усікавою, але, видно, особливо не жалкували за цим. Навіть листів не присилали. Та й сам Усікава, здається, не дуже сумував, що не може зустрітися з ними. Однак, звичайно, це не означає, що він не дорожив ними. Просто насамперед він мусив забезпечити своє існування і тимчасово вимкнути коло непотрібних думок.

А ще він знав, що всередині дочок тече його власна кров, навіть якщо вони перебувають далеко від нього. Навіть якби вони забули про нього, ця кров тектиме проторованою дорогою. Можливо, вони дуже довго його пам'ятатимуть. І колись у майбутньому десь знову проявляться ознаки Фукуске з великою головою. У несподіваний час і в несподіваному місці. І тоді люди, зітхаючи, водночас згадають про Усікаву.

Можливо, таку раптову картину він побачить ще за життя. А може, й ні. Байдуже. Від самої думки, що таке може статися, Усікава відчував задоволення. Не радість від помсти, а своєрідне задоволення, яке приносить розуміння того, що людина залишається невід'ємною частиною становлення цього світу.

Попиваючи пиво на дивані й поклавши свої короткі ноги на стіл, Усікава раптом подумав: «Можливо, не вдасться, але варто спробувати. І чого це я не догадався до такої простої речі? — дивувався він. — Мабуть, простішого не придумати. Хіба, як каже приказка, збоку не видніше?»

Наступного ранку Усікава ще раз вирушив до кварталу Коендзі й, зайшовши до першої ріелтерської контори, яка йому трапилася, запитав, чи немає вільної квартири в будинку, де мешкав Тенґо. Йому відповіли, що цей будинок вони не обслуговують. Мовляв, ним займається контора з питань оренди, що міститься поблизу станції.

— Тільки от гадаємо, що вільної квартири там не знайдете. Орендна плата за неї помірна, а розміщення зручне, тому люди з того будинку не виїжджають.

— Але все-таки для певності я спробую, — сказав Усікава.

І він подався до того ріелтора поблизу станції, що виявився молодиком двадцяти п'яти років, з чорним густим волоссям, сильно змащеним лосьйоном. У білісінькій сорочці й новенькій краватці. Видно, недавно став на цю роботу. На його щоках ще залишилися сліди прищів. Побачивши перед собою Усікаву з такою зовнішністю, він трохи сахнувся, але відразу взяв себе в руки й по-діловому всміхнувся.

— Вам пощастило, — сказав молодик. — Подружжя, яке жило на першому поверсі, через сімейні обставини вирішило негайно переселитися і тиждень тому звільнило квартиру. Учора її підмели й прибрали, але ще не оголосили для здачі в оренду. Оскільки вона на першому поверсі, то, можливо, вам заважатиме шум знадвору й сонячного світла буде мало. Проте вона досить зручна. Власник будинку планує перебудувати його в найближчі п'ять-шість років, тому в договорі про оренду просить застерегти умову про її звільнення через півроку після отримання повідомлення. Щоправда, стоянки для автомашини нема.