Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Можливо, Тенґо й Аомаме кохалися. Звичайно, не з десятирічного віку, а, як можна припустити, випадково зустрілися після закінчення школи й подружилися. І за якихось, зовсім невідомих, обставин об'єдналися, щоб знищити релігійну організацію «Сакіґаке». Це була одна гіпотеза.

Однак, наскільки знав Усікава, не було жодних ознак того, що вони спілкувалися. Тенґо мав регулярну фізичну близькість із заміжньою жінкою, старшою від нього на десять років. Судячи з його характеру, можна зробити висновок, що він, напевне, не підтримував би постійних статевих стосунків з іншою жінкою, якби був глибоко пов'язаний з Аомаме. На таку спритність не спромігся б. Усікава перед тим два тижні розслідував його поведінку. Тенґо три дні на тиждень викладав математику в підготовчій школі, а решту днів здебільшого перебував дома. Мабуть, писав роман. А надвір виходив іноді лише для прогулянки або за покупками. Вів просте, скромне життя. Чогось незрозумілого за ним не помічалося. Усікава ніяк не міг і подумати, що через якісь обставини Тенґо брав участь у таємній змові, спрямованій на вбивство людини.

Взагалі Усікава відчував особисту прихильність до Тенґо, безпретензійного, щирого юнака із сильним почуттям самостійності й незалежності від людей. Як часто трапляється у людей високої статури, Тенґо не був спритним, схильним діяти тишком-нишком і хитрувати. Належав до людей, які йдуть прямо, якщо вже щось вирішили. В ролі юриста або брокера фондової біржі він, напевне, не досягнув би великого успіху. Відразу хтось підставив би йому ногу, і в критичний момент він зазнав би краху. А от як учитель математики й письменник він якось давав собі раду. Не дуже товариський і не красномовний, він подобався деяким жінкам. Коротко кажучи, Тенґо був явною протилежністю Усікаві.

— А от про Аомаме Усікаві майже нічого не було відомо. Він знав тільки, що вона народилася в сім'ї палких членів «Братства свідків» й що змалечку мати брала її з собою, коли навертала людей у свою віру. А навчаючись у п'ятому класі початкової школи, зреклася віри й опинилася в домі родичів, що мешкали в столичному районі Адаті. Очевидно, більше не могла терпіти. На щастя, наділена добрими фізичними здібностями, вона стала сильним гравцем софтбольної команди в середній школі. І тим самим привернула до себе увагу людей. Завдяки цьому, отримавши стипендію, змогла вступити до університету фізичної культури. Ось такі факти зібрав Усікава. Однак він нічогісінько не знав про те, який в Аомаме характер, яке мислення, які сильні й слабкі сторони та яке її особисте життя. Мав на руках лише низку документів, що стосувалися її біографії.

А проте, вкладаючи в голову біографічні дані про Тенґо й Аомаме, Усікава збагнув, що в них є чимало спільного. Насамперед те, що в дитячому віці вони не зазнали щастя. Мати водила Аомаме із собою вулицями міста, коли поширювала їхню віру. Переходила з одного дому до іншого й натискала кнопку дзвінка на дверях. Усі діти членів «Братства свідків» мусили допомагати своїм матерям. А батько Тенґо працював збирачем абонентної плати «NHK». І також ходив від одних дверей до інших. Як і мати із «Братства свідків», напевне, брав із собою сина? Мабуть. Зрештою, якби Усікава був його батьком, то робив би так само. Разом з дитиною збір плати зростав, а крім того, не треба було платити комусь за її догляд. Одним пострілом він убивав двох зайців. Але, напевне, це не приносило Тенґо радості. А може, малим Тенґо й Аомаме довелось зустрічатися на вулицях Ітікави.

І Тенґо, й Аомаме, отримавши спортивну стипендію, старалися якомога далі відійти від батьків. Обоє справді стали здібними спортсменами. Мабуть, природа наділила їх такими нахилами. Та й становище складалося так, що вони мусили бути здібними. Стати визнаним спортсменом і досягти великих успіхів — це був майже єдиний засіб здобути незалежність. Дорогоцінний квиток для самозбереження. Вони обоє думали й ставилися до світу по-іншому, ніж їхні звичайні десятирічні однолітки.

Як добре поміркувати, то становище Усікави також було схожим. Народившись у заможній сім'ї, він не потребував стипендії й завжди мав гроші на дрібні витрати. Але, щоб поступити в першорядний університет і здобути юридичну освіту, мусив відчайдушно вчитися. Як Тенґо й Аомаме. Не мав вільного часу, щоб гратися, як однокласники. Відмовився від різних житейських насолод (зрештою, важко доступних навіть при бажанні) й цілковито поринув у навчання. Його душа безперестанку коливалася між комплексом неповноцінності й почуттям вищості. «Я схожий, так би мовити, на Раскольникова, що не зміг зустрітися із Сонею», — часто думав він.