Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Того дня, завидна, в цій холодній кімнаті зібралося для наради кілька чоловік. Керівництво було в роз'їздах, і довелось потратити цілий день, щоб дочекатися кворуму. Нарада була таємною — розмова велася тихим стриманим голосом, щоб ніхто про неї не дізнався. Увесь цей час останки Усікави лежали на столах, ніби експонат на виставці-ярмар-ку металорізальних станків. Вони вже задубіли. І могли розм'якнути принаймні за три дні. Присутні обговорювали кілька практичних питань, раз у раз позираючи на Усікаву.

Поки тривала нарада, навіть тоді, коли йшлося про покійника, в кімнаті не відчувався ні сум, ні повага до нього. Цей задубілий короткий труп викликав у їхніх душах тільки відчуття своєрідного повчального уроку й повторної переоцінки власної поведінки. Минулого часу вже ніяк не вдасться повернути, а розв'язок, який принесла смерть покійника, стосується тільки його самого. Ось це і є повчальним уроком або переоцінкою поведінки..

Що робити з останками Усікави? Очевидно, рішення було відоме від самого початку. Якби поліція дізналася про смерть Усікави, то провела б ретельне розслідування і, напевне, встановила б причетність до неї секти. Наражатись на таку небезпеку не годилося. А коли труп поволі розм'якне, треба непомітно перенести його у велику піч і притьмом спалити. Перетворити на чорний дим і сірий попіл. Дим підніметься у небо, а попіл, розсіяний на полі, стане добривом для вирощування овочів. Така робота досі неодноразово виконувалася під керівництвом Голомозого. Останки лідера були великими, і їх довелося розпилювати на частини ланцюговою пилою. А от з цим коротким чоловічком у цьому нема потреби. Це тішило Голомозого. Бо він узагалі не любив роботи, пов'язаної з кров'ю. Не переносив її появи тоді, коли йшлося і про живу людину, і про мертву.

Чоловік у ролі начальника секти поставив Голомозому запитання. Власне, хто вбив Усікаву? Навіщо треба було його прибирати? Яку мету ставив собі Усікава, оселившись в орендованій квартирі у кварталі Коендзі? Як керівник охорони Голомозий мав дати відповідь на ці запитання. Та насправді він її не знав.

У вівторок, удосвіта, йому подзвонив загадковий чоловік (то був Тамару) й повідомив, що в тій квартирі лежить труп Усікави. Розмова між ними була діловою і водночас повна натяків. Після того дзвінка Голомозий негайно викликав двох тутешніх підлеглих членів секти, які в робочому одягу квартирних перевізників прибули на місце у мікроавтобусі «Toyota-Ніасе». Мусили витратити певний час, щоб пересвідчитися, що їм не приготовлено пастки. Вони всі четверо зупинили мікроавтобус віддалік, і один з них обстежив будинок навколо. Обережність була потрібна, щоб поліція не арештувала їх, коли вони зайдуть у квартиру.

Уже затверділий труп Усікави вони засунули у перевізний контейнер, винесли його надвір і поклали в багажник. Стояла холодна ніч, а тому навколо зовсім не було людей. З допомогою кишенькового ліхтарика вони обдивилися всі закутки квартири, шукаючи слідів злочину, але не знайшли нічого, вартого уваги. Крім мінімальної кількості речей, потрібних для щоденного життя — харчових продуктів, маленької електричної пічки і спального мішка, яким користуються альпіністи. У баку для сміття вони виявили тільки порожні бляшанки з-під консервів і пластикові склянки. Мабуть, заховавшись у цій квартирі, Усікава за кимось стежив. Пильні очі Голомозого помітили на маті біля вікна легкі сліди від триніжка. Але фотоапарата не було. Не лишилось і фотографій. Напевне, їх забрав убивця Усікави. Звісно, разом із фотоплівкою. Напад на Усікаву, видно, стався під час сну у спальному мішку, бо він був у нижній білизні. Можливо, хтось безшумно проник у квартиру. І смерть супроводжувалася великими стражданнями. Бо білизна сильно просякла сечею.

До префектури Яманасі на мікроавтобусі їхало їх тільки двоє — Голомозий і Кінський хвіст. Решта залишилася в Токіо. Усю дорогу за кермом сидів Кінський хвіст. Мікроавтобус звернув із столичної швидкісної автостради на центральну швидкісну дорогу й попрямував на захід. Удосвіта дорога була порожньою, але Кінський хвіст суворо дотримувався правил руху. Бо якби поліцейський його зупинив, то їм настав би кінець. Номер на мікроавтобусі був замінений на крадений, а в його багажнику був контейнер з трупом. Виправдатись вони ніяк не змогли б. Тому весь час сиділи мовчки.

Коли вранці прибули на територію секти, тамтешній лікар оглянув труп Усікави і підтвердив, що його задушили. Щоправда, на його шиї не було виразних слідів. Лікар припустив, що, мабуть, на голову Усікави накинули щось схоже на мішок. Обстеження рук і ніг показало, що і їх ніхто не зв'язував. Не було також ознак побиття й катування. На обличчі не збереглося нічого, що свідчило б про його передсмертні муки. На ньому залишилося, так би мовити, просте запитання, на яке не мав відповіді. Як не крути, його таки вбили, але труп не був понівеченим. Лікаря це дивувало. Можливо, після смерті хтось зробив йому такий масаж обличчя, щоб воно мало спокійний вигляд.