Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Стоячи на виході з будинку, обдивився уважно навкруги. Якщо вірити Фукаері, то за ним хтось стежить. Та, як і минулого разу, нічого підозрілого він не помітив. Звичний краєвид залишився тим самим. Після заходу сонця на вулиці не було людей. Спочатку він попрямував поволі до станції. Іноді озирався, аби перевірити, що його ніхто не переслідує. Кілька разів, без потреби, звертав у вузьку вуличку й зупинявся — мовляв, чи нема за ним «хвоста». Той чоловік по телефону казав, що треба пильнуватися. Заради себе й заради Аомаме, що опинилася у напруженому становищі.

«Та невже чоловік, що телефонував, справді знайомий Аомаме? — раптом подумав Тенґо. — Це часом не вміло підготовлена пастка?» Задумавшись над такою можливістю, він занепокоївся. Якщо це пастка, то її, напевне, підстроїла секта «Сакіґаке». Як автор-невидимка «Повітряної личинки», Тенґо, можливо (ні, безперечно), потрапив у їхній чорний список. А тому той дивний чоловік, Усікава, як їхній поплічник намагався завести сумнівну розмову про якусь фінансову допомогу. Крім того, Тенґо не бажаючи дав притулок Фукаері й жив разом з нею упродовж трьох місяців. Цього було аж занадто, щоб зіпсувати настрій секті.

«Однак, — міркував Тенґо, — навіщо їм заманювати мене у свою пастку, використовуючи Аомаме як приманку?» Вони вже знають його адресу. І втекти він не зможе. Якщо ж вони мають до нього якусь справу, то могли б поговорити з ним прямо. Навіщо тратити сили й час, щоб заманювати його на ту дитячу гірку? Звісно, якщо ж — навпаки — вони намагаються виманити Аомаме, використовуючи Тенґо як приманку, то все складається по-іншому.

Однак навіщо їм виманювати Аомаме?

Такої причини він ніде не знаходив. Може, між «Сакіґаке» й Аомаме існує якийсь зв'язок? Однак розвинути далі свою аргументацію Тенґо не зумів. Залишалось тільки розпитати безпосередньо її. Звісно, якщо вдасться зустріти. У всякому разі, як казав той чоловік, обережність — понад усе. Для безпеки Тенґо вибрав кружну дорогу й простежив, чи за ним ніхто не йде. А тоді швидкими кроками попрямував до дитячого парку.

У парк дістався за сім хвилин до сьомої. Там було вже темно, ртутний ліхтар розсіював по всіх його закутках рівномірне штучне світло. Був благословенний теплий день, але щойно сонце зайшло за обрій, температура повітря раптом знизилась і подув холодний вітер. Кілька спокійних теплих днів минуло, й знову збиралася панувати люта зима. Гілля дзелькви, схоже на застережливі старечі пальці, тремтіло, сухо потріскуючи.

У кількох вікнах навколишніх будинків горіло світло. Однак у парку не було ні душі. Серце під шкіряною курткою поволі відбивало свій чіткий ритм. Тенґо кілька разів потирав долонями рук і спробував переконатися в нормальності свої відчуттів. «Усе гаразд. Я готовий. Нема чого боятися», — переконував він себе. Нарешті зважившись, почав підніматися на дитячу гірку.

Піднявшись туди, сів у такій же позі, як колись. Дерев'яна основа дитячої гірки була холодною і трохи вологою. Засунувши руки в кишені куртки й обіпершись спиною об поруччя, Тенґо глянув у небо, заповнене хмарами різних розмірів — великих і малих. Примруживши очі, він шукав Місяці. Але, видно, зараз вони ховалися за хмарами. Не густими, а легкими білими. Однак їхньої товщини вистачало, щоб приховати Місяці від людських очей. Вони неквапливо пересувалися з півночі на південь. Здавалось, вітер угорі не сильно віяв. А може, хмари плили високо в небі. В усякому разі, вони зовсім не спішили.

Тенґо зиркнув на годинник. Було три хвилини по сьомій. Секундна стрілка точно відмірювала час. Аомаме все ще не з'являлася. Кілька хвилин він стежив, ніби дивлячись на щось рідкісне, як пересувається секундна стрілка. Потім заплющив очі. Як і хмари на небі, нікуди не спішив. Байдуже, якщо доведеться чекати. Тенґо перестав думати й віддався плинові часу. Зараз найважливішим було, щоб час плив природно й рівномірно.

Все ще заплющивши очі, він старанно, ніби налаштовуючи радіо на певну хвилю, прислухався до звуків навколишнього світу. Насамперед до нього долинув безперервний гуркіт автомобілів, що курсували 7-ю кільцевою дорогою. Гуркіт, схожий на шум тихоокеанського прибою, який довелося чути в оздоровниці Тікури. Здавалось, до нього навіть домішувалося різке кигикання чайок. Іноді чулися короткі уривчасті попереджувальні сигнали трейлерів, що робили задній хід. Різко й застережливо гавкав великий пес. Десь далеко хтось когось голосно кликав. Голоси долинали хтозна-звідки. Надовго заплющивши очі, Тенґо втратив здатність визначати напрям і відстань до того місця, звідки прилітали окремі звуки. Інколи подував мерзлякуватий вітер, але холод не відчувався. На певний час Тенґо забув реагувати на нього.