Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Знову настала коротка мовчанка. Аомаме не здогадувалася, про що Тамару зараз думає. Але знала, що він не любить виправдань.

— Нехай буде по-вашому, — нарешті сказав Тамару. — Якщо бути коротким, то ви хочете сказати, що, можливо, таким способом Фукускеголовий засікає Тенґо Кавану, а потім за допомогою цієї провідної нитки спробує наблизитися до вашого місця перебування.

— Гадаю, це не виключено.

— Та я от що не зовсім добре розумію, — сказав Тамару. — Яким чином Тенґо Кавана став провідною ниткою для вашого пошуку? Адже між ним і вами, здається, не було жодного зв'язку. Ви прибрали батька Еріко Фукади, а Тенґо Кавана виконував тільки роль автора-невидимки її оповідання.

— Зв'язок був, — рівним голосом сказала Аомаме.

— Ви хочете сказати, що між вами й Тенґо Каваною існує безпосередній зв'язок?

— Ми з ним колись училися в одному класі початкової школи. Я думаю, що, можливо, він є батьком дитини, яку збираюся народити. Докладніших пояснень я не можу зараз вам надати. Бо це, так би мовити, дуже особиста справа.

У слухавці було тільки чути, як кінчик кулькової ручки постукує об стіл.

— Особиста справа… — сказав Тамару таким голосом, ніби на рівній кам'яній доріжці помітив якусь дивовижну тварину.

— Вибачте, — сказала Аомаме.

— Зрозуміло. Дуже особиста справа. Більше не питатиму, — сказав Тамару. — То що конкретного ви хочете від мене?

— Насамперед я хотіла б знати, чи мешканець з прізвищем Кавана — справді Тенґо Кавана. Якби можна було, я сама воліла б у цьому переконатися. Але для мене небезпечно наближатися до того будинку.

— Безперечно, — підтвердив Тамару.

— Крім того, Фукускеголовий, напевне, ховається десь у цьому будинку й щось затіває. Якби він виявив моє місце перебування, то, гадаю, довелося б ужити крутих заходів.

— До певної міри він установив, що ви маєте стосунок до мадам, і старанно перебирає кілька різних фактів і намагається пов'язати їх докупи. Звісно, пропустити це повз увагу не можна.

— І ще одне я хотіла б у вас запитати, — сказала Аомаме.

— Питайте.

— Якщо згаданий мешканець будинку — справді Тенґо Кавана, то я хотіла б, щоб він не зазнав жодної шкоди. Якщо ж усе таки комусь і доведеться її зазнати, то я замість нього з охотою погоджуся на таку роль.

Тамару знову на хвильку замовк. Цього разу не було чути нічого, навіть стуку кінчика кулькової ручки об стіл. Він віддався роздумам у світі мовчання.

— Перші два ваших прохання я можу виконати, — сказав Тамару. — Бо це належить до моїх робочих обов'язків. А от щодо третього прохання я не можу нічого сказати. В ньому замішано багато особистого, чого я не можу зрозуміти. Крім того, з власного досвіду я знаю, що не так легко впоратися з трьома завданнями одночасно. Хоч-не-хоч доводиться ставити щось на перше місце.

— Не має значення. Можете віддавати перевагу чомусь одному так, як уважаєте за потрібне. Але запам'ятайте, що поки живу, я неодмінно мушу зустрітися з Тенґо-куном. Бо маю щось йому передати.

— Обов'язково запам'ятаю, — пообіцяв Тамару. — Для цього в голові ще є вільне місце.

— Дякую, — сказала Аомаме.

— Про нашу розмову я маю доповісти начальству. Це делікатна проблема. Розв'язати її на свій розсуд не маю права. Поки що розмову на цьому закінчимо. З дому більше не виходьте. Сидіть під замком. Бо як вийдете, будуть неприємності. А можливо, вони вже є.

— А зате і про нього я змогла зібрати кілька фактів.

— Добре, — ніби здаючись, сказав Тамару. — 3 того, що я почув, ви начебто не зробили якоїсь помилки. Це я визнаю. Але не втрачайте пильності. Нам ще точно не відомо, що він задумав. Враховуючи всі обставини, можна здогадуватися, що за його спиною стоїть якась організація. Ви ще маєте те, що я передав вам раніше?

— Звичайно.

— Поки що краще тримати його напохваті.

— Так і робитиму.

Після короткої паузи розмова урвалася.

Аомаме занурилася глибоко у білу ванну з гарячою водою й, довго розігріваючись, думала про Тенґо. Того, що, можливо, мешкає в квартирі на третьому поверсі старого будинку. Згадала грубі залізні двері й табличку з надрукованим прізвищем Кавана. Цікаво, який вигляд має його квартира і як він у ній живе?

У воді вона приклала обидві руки до грудей і повільно, кілька разів, їх погладила. Соски стали, як ніколи раніше, твердішими й чутливішими. «От було б добре, якби ці руки належали Тенґо», — подумала вона. Аомаме уявила собі його широкі долоні. Якими сильними й ніжними були б вони. Мабуть, її груди під його долонями знайшли б глибоку насолоду й спокій. Незабаром Аомаме помітила, що її груди трохи побільшали. «Ні, це не галюцинація. Вони розбухнули й стали зверху м'якшими. Може, тому, що вона завагітніла. Або просто, незалежно від вагітності, стали великими. Наче ланкою моєї метаморфози».