Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Недавно я побачила Фукускеголового, — сказала вона.

Запала мовчанка.

— Якщо недавно побачили, то це означає, що його вже там нема?

— Так, — відповіла Аомаме. — Недавно був у парку навпроти будинку, але тепер уже нема.

— Як давно це було?

— Хвилин сорок тому.

— А чому ви тоді відразу не подзвонили?

— Не мала часу. Мусила простежити за ним.

Тамару повільно, ніби видушуючи із себе, дихнув.

— Простежити за ним?

— Бо не хотіла випустити його з поля зору.

— А я ж вам казав ні в якому разі не виходити надвір. Аомаме старанно добирала слова.

— Але ж я не могла просто сидіти, склавши руки, й дивитися, як до мене наближається небезпека. Якби я вам подзвонила, ви б не змогли відразу сюди прибути. Хіба ні?

Тамару прохрипів.

— Отже, ви простежили за Фукускеголовим.

— Схоже, що він не здогадувався, що я стежу за ним.

— Професіонал може так удавати, — сказав Тамару.

«Тамару має рацію. Можливо, це була хитро придумана пастка», — подумала Аомаме, але визнати свою помилку перед ним не могла.

— Звичайно, ви так можете, а Фукускеголовий, на мою думку, такого високого рівня не досяг. Може, він здібний, але не настільки, як ви.

— Можливо, хтось його підстраховував.

— Ні. Він був сам-один.

Тамару зробив коротку паузу.

— Гаразд. То ви прослідкували, куди той тип пішов?

Аомаме назвала адресу будинку, описала зовнішній вигляд чоловіка. Не вказала тільки номера квартири. Тамару все це занотував у блокнот. Він поставив кілька запитань, на які Аомаме дала якомога точнішу відповідь.

— Ви його помітили у парку навпроти вашого будинку? — спитав Тамару.

— Так.

— Що він там робив?

Аомаме пояснила, що він сидів на дитячій гірці й довго дивився на вечірнє небо. Однак про два Місяці не згадала.

— Дивився на небо? — спитав Тамару. Через слухавку було чути, як його мислення набирає щораз більших оборотів.

— На небо, на Місяця або на зорі — на щось у такому роді.

— І безборонно виставив на дитячій гірці свою фігуру?

— Саме так.

— Вам не здається це дивним? — спитав Тамару твердим, сухим голосом, який викликав в уяві рослину в пустелі, що виросла наприкінці сезону, коли вперше того року випав дощ. — Той чоловік вас догнав. Йому залишилося зробити ще один крок. Здорово! Однак він безтурботно сидів на дитячій гірці й дивився на зимове вечірнє небо. На вашу квартиру не звертав уваги. По-моєму, така історія має свою логіку.

— Можливо. Дивна історія. І, як мені здавалося, нелогічна. Та все одно я не могла не звернути на нього уваги.

Тамару зітхнув.

— Однак усе це здається мені дуже небезпечним.

Аомаме мовчала.

— Ви спробували простежити за ним і хоч трошки змогли розгадати загадку? — спитав Тамару.

— Не змогла, — відповіла Аомаме. — Але натрапила на цікаву річ.

— Яку, наприклад?

— З написів на поштових скриньках у будинку дізналася, що в ньому, на третьому поверсі, мешкає чоловік з прізвищем Кавана.

— Ну то й що?

— Ви чули про оповідання «Повітряна личинка», яке цього літа стало бестселером?

— У газетах читав. Його авторка, Еріко Фукада, — насправді дочка вірних секти «Сакіґаке». Вона кудись пропала, й виникла підозра, що, можливо, її викрали люди цієї секти. Поліція проводила розслідування. Але книжки я ще не читав.

— Еріко Фукада — не просто дочка вірних, а лідера секти «Сакіґаке». Одним словом, вона — дочка чоловіка, якого я власними руками послала на той світ. А Тенґо Кавана — автор-невидимка, який за дорученням редактора докорінно переписав «Повітряну личинку». Таким чином книжка фактично стала спільним твором двох людей.

Запала тривала мовчанка. За такий час можна було пройти з одного кінця продовгуватої кімнати до другого, взяти словник, щось прочитати й повернутися назад. Потім Тамару розтулив рота.

— Але ж нема твердого доказу, що мешканець будинку з прізвищем Кавана — це Тенґо Кавана.

— Поки що немає, — визнала Аомаме. — Та якби це була та сама людина, то вся історія, можливо, стала б логічною.

— Деталі підійшли б одна до одної, — сказав Тамару. — Та звідки ви знаєте, що Тенґо Кавана — автор-невидимка «Повітряної личинки»? Про це нема відкритих публікацій. Бо в противному разі зчинився б великий скандал.

— Я чула це з уст лідера. Він відкрив мені цю правду перед смертю.

Голос Тамару став трохи холоднішим.

— Ви мали б розповісти мені про це набагато раніше. Як ви вважаєте?

— Тоді цьому факту я не надавала важливого значення.