Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Що далі від станції, то менше людей траплялося на вулиці. Незабаром Тенґо зайшов у маленький парк. Непоказний дитячий парк у житловому масиві. Безлюдний. «Це ж природно, — подумав Усікава. — Небагато знайдеться людей, які хотіли б провести якийсь час у дитячому парку грудневого вечора під холодним вітром». Тенґо пройшов під холодним світлом ртутного ліхтаря й попрямував до дитячої гірки. Став на її східці й піднявся наверх.

Заховавшись у тіні телефону-автомата, Усікава стежив за поведінкою Тенґо. «Дитяча гірка? — Усікава скривився. — Навіщо такого холодного вечора дорослій людині вилазити на дитячу гірку? Адже будинок, в якому мешкає Тенґо, неблизько. Напевне, він навмисне прийшов сюди з певною метою». Парк не можна було назвати привабливим. Маленький, запущений. З дитячою гіркою, двома гойдалками, маленькими перекладинами і пісочницею. З одним ртутним ліхтарем, що ніби освітив кінець світу, і незграбною, безлистою дзельквою. Замкнена громадська вбиральня наче стала полотном для непристойних написів. Ніщо тут не могло ні заспокоїти людської душі, ні розбудити її уяви. Хоча, можливо, дещо з цього можна було б знайти раннього травня. Але тільки не вітряного грудневого вечора.

«Невже Тенґо домовився з кимось зустрітися в цьому парку? Невже очікував його приходу? Навряд», — вирішив наостанок Усікава. У поведінці Тенґо ніщо про це не свідчило. Зайшовши у парк, він не звернув уваги на інші спортивні знаряддя, а попрямував до дитячої гірки. Здавалось, нічого іншого не мав у думках. «Тенґо прийшов сюди, щоб піднятися на дитячу гірку», — твердо вирішив Усікава.

Можливо, Тенґо здавна сподобалося, піднявшись туди, віддаватися роздумам. Може, дитяча гірка у вечірньому парку найкраще підходила йому для розв'язування математичних рівнянь і придумування сюжету художнього твору. Мабуть, його мозок працював енергійніше, коли навколо ставало щораз темніше, вітер холоднішав, а парк набирав ще більш запущеного вигляду. Усікава не уявляв собі, як і про що думають у світі письменники або математики. Його практичний розум лише підказував йому, що за будь-яких умов треба вперто стежити за поведінкою Тенґо. Стрілки годинника якраз показували восьму.

Тенґо сидів на дитячій гірці, зігнувши свою велику фігуру. І дивився на небо. Іноді крутив головою сюди-туди, але потім, зосередивши увагу в одному напрямі, більше не відривав від нього очей. Його голова не ворушилася.

Усікава згадав популярну колись сентиментальну пісню Кю Сакамото [20] Кю Сакамото (1941–1981) — відомий японський актор і співак. з таким початком: «Поглянь на зорі в нічному небі, маленькі зорі». Решти слів цієї пісні він не знав. Та й не дуже хотів знати. Сентиментальність і почуття справедливості анітрохи його не обходили. То невже Тенґо дивився на зорі в нічному небі з якогось сентиментального приводу?

Усікава так само звів погляд у небо. Однак зірок не побачив. М'яко кажучи, квартал Коендзі у столичному районі Суґінамі не годився для спостереження зоряного неба. Неонові вогні й вуличне освітлення надавало небу дивного забарвлення. Може, дехто, напруживши зір, розпізнавав там кілька зірок. Але для цього, напевне, йому була потрібна надзвичайна гострота зору й зосередженість. До того ж цього вечора хмари рухались, як ніколи, швидко. Та все одно Тенґо сидів незворушно на дитячій гірці й прикипів очима до одного місця в небі.

«Не людина, а якась заморока, — подумав Усікава. — Та хіба такого вітряного зимового вечора є потреба вилізати на дитячу гірку, щоб дивитися в небо й думати?» Однак він не мав підстав, щоб ганити Тенґо. Завдання Усікави полягало в тому, щоб стежити за ним. А за будь-які неприємні наслідки для нього Тенґо не відповідав. Як вільний громадянин, мав право поглядати на небо з улюбленого місця у будь-яку пору року.

Усікава відчув, що змерз. Уже давно хотів справити малу нужду. Але мусив терпіти. На громадській вбиральні висіла здоровенна колодка. І хоча перехожих не було видно, Усікава не міг цього зробити під кабіною телефону-автомата.

«А чи не краще якнайшвидше звідси забиратися? — переступаючи з ноги на ногу, думав Усікава. — Тенґо-кун, хоч ти й думаєш, заглибився в сентименти й спостерігаєш небесні тіла, все одно, напевне, змерз. Краще б ти повернувся додому й погрівся. Дома було б тобі набагато краще, ніж тут, навіть якщо там тебе ніхто не чекає».

Однак Тенґо не мав наміру вставати. Нарешті він перестав дивитися в нічне небо і перевів погляд на будинок по той бік вулиці. Новий шестиповерховий, зі світлом у половині вікон. Тенґо пильно до нього придивлявся. Це ж саме спробував зробити Усікава, але ніщо в ньому не привернуло до себе його уваги. Звичайнісінький будинок, яких багато. Не фешенебельний, але досить високого класу. Чудового дизайну, з дорогою облицювальною плиткою. З гарним освітленим парадним входом. Не те що дешевий, мало не руїна, будинок, в якому мешкав Тенґо.