Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Та, звісно, його голос не дійшов до Тенґо. Усікава говорив сам до себе. Він зиркнув на годинник і зробив запис у блокноті: «Тенґо Кавана повернувся додому пополудні, о 3:56».

У той час, коли Тенґо Кавана з'явився перед будинком, десь розчинилися двері й відчуття реальності повернулося у свідомість Усікави. Так само, як повітря заповнює вакуум, за одну мить його нервова система відточилась і свіжі сили розлилися по організму. Він долучився до цього конкретного світу як одна важлива запчастина, що приємно клацнула при встановленні. Кровообіг прискорився, по тілу розійшлася відповідна кількість адреналіну. «От і добре! Я такого сподівався, — подумав Усікава. — Це — мій і світу первісний стан».

Тенґо з'явився знову на порозі будинку після сьомої. Коли смеркло й почав віяти вітер, усе навколо раптом охололо. На ньому була шкіряна куртка поверх штурмівки з каптуром і збляклі сині джинси. Він вийшов надвір і, зупинившись, оглянувся навколо. Але нічого особливого не помітив. Кинув погляд туди, де ховався Усікава, але його не здвважив. «Він не такий, як Еріко Фукада, — подумав Усікава. — Вона — особлива. Бачить те, чого люди не бачать. А от ти, Тенґо-кун, — добре це чи погано — звичайна людина. Мене не бачиш».

Переконавшись, що у навколишньому краєвиді ніщо не змінилося, Тенґо затягнув блискавку шкіряної куртки до самої шиї і, встромивши руки у кишені, рушив вулицею. Усікава відразу нап'яв на голову в'язану шапку, обмотав шию шарфом, узувся в черевики і побіг за ним.

На таку підготовку витратив мало часу, бо мав намір кинутися за Тенґо, щойно побачить його надворі. Ясна річ, переслідування — небезпечний вибір. Тенґо міг негайно впізнати його за прикметною фігурою та рисами обличчя. Та вже стемніло, тож якщо зберігати відповідну дистанцію, Тенґо, напевне, не зможе його запримітити.

Тенґо йшов вулицею поволі, кілька разів озирався, але Усікави не помітив, бо той поводився досить обережно. Здавалось, ніби висока постать Тенґо про щось думає. Можливо, про зникнення Фукаері. Судячи з напряму його руху, можна було подумати, що він прямує до станції. Потім сяде на електричку й кудись поїде? Якщо так станеться, то стеження за ним ускладниться. Станція освітлюється, а суботнього вечора пасажирів небагато. Тому постать Усікави страшно виділятиметься. У такому разі було б набагато розумніше відмовитися від переслідування.

Однак Тенґо не прямував до станції. Пройшовши трохи вулицею, він звернув убік у безлюдний провулок, який невдовзі привів його до закусочної під назвою «Муґіатама», до якої, видно, вчащала молодь. Тенґо зиркнув на годинник, кілька секунд постояв у задумі перед дверима, а тоді зайшов усередину. «"Муґіатама", — подумав Усікава й хитнув головою. — Що за чудернацька назва?»

Ставши за телеграфним стовпом, Усікава оглянувся навколо. Мабуть, Тенґо збирається щось випити й перекусити. Це забере принаймні півгодини або й годину. Усікава поглядом шукав зручного місця, де можна було б згаяти час і стежити за дверима закусочної. Та поблизу видніла тільки молочарня, невеличка молитовня секти «Тенрі» й рисова крамничка. До того ж усі вони були зачиненими. «От досада!» — подумав Усікава. Сильний північно-західний вітер прудко гнав по небу хмари. Від денного тепла нічого не лишилося. Тож, природно, Усікаву не тішило, що доведеться в такий зимовий холод простояти на краю дороги півгодини або й годину.

«Може, варто повернутися назад? — подумав він. Адже Тенґо зайшов тільки перекусити. Витрачати сили, щоб за ним стежити, нема потреби». Усікаві самому також захотілося кудись зайти й з'їсти чогось теплого, а після того вернутися в орендовану квартиру. Мабуть, і Тенґо незабаром повернеться додому. Такий вибір Усікаву приваблював. Він уявив собі, як зайшов у тепле приміщення і їсть рис з курятиною. Адже кілька днів не їв нічого поживного. Не завадило б після тривалої перерви випити також саке. Тим паче в таку холоднечу. Якби вийшов надвір, то хміль одразу вивітрився б.

Та водночас Усікава не виключав іншого сценарію. Можливо, Тенґо домовився про зустріч з кимось у закусочній «Муґіатама». Такою можливістю він не мав права нехтувати. Вийшовши з будинку, Тенґо, без жодного вагання, попрямував саме туди. Перед тим як зайти, Тенґо подивився на годинник. Може, хтось там його чекав? Або той хтось пізніше з'явиться? Якщо так, то Усікава не міг його пропустити. Навіть якщо вуха змерзнуть, доведеться стояти край дороги й стежити за дверима закусочної. Усікава хоч-не-хоч прогнав з голови думку про рис із курятиною й гаряче саке.