Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

«Ваше життя, напевне, має для вас велике значення, — міркував він. — Я розумію, воно для вас найдорожче. А от мені до нього байдуже. Ви всі для мене — лише вирізані з паперу силуети людей, що проходять перед декорацією. Я вимагаю від вас одного: «Будь ласка, не заважайте мені в роботі. Будьте паперовими силуетами людей».

— Ось так, Онасі [17] Онасі — велика груша. -сан! — навмання звернувся Усікава до жінки середніх літ із круглим задом, схожим на грушу, що проходила перед його очима. — Ви — лише силует людини. Насправді вас немає. Ви це знали? Щоправда, як для силуету ви надто повнотілі, чи не так?

І поки він про таке думав, усе перед його очима здавалося беззмістовним і не вартим уваги. «Можливо, все це взагалі не існує, — подумав Усікава. — Може, мене вводять в оману паперові силуети неіснуючих людей». Від такої думки Усікава занепокоївся. Мабуть, це наслідок того, що він замкнувся у порожній квартирі й цілими днями вів таємне спостереження.

— Доброго ранку, Наґамімі [18] Нагамімі — довговухий. -сан! — заговорив Усікава до худого довготелесого старика, якого побачив у видошукачі. Кінці його вух випиналися з-під сивини, немов роги. — Вийшли прогулятися? Ходьба корисна для здоров'я. Погода добра, тож насолоджуйтесь нею. Я також хотів би вийти на прогулянку, щоб розім'яти руки й ноги. Та, на жаль, мушу сидіти тут й стежити за дверима цього нікчемного будинку.

Старий, у джемпері із застібками на ґудзиках і вовняних штанах, випроставши спину, вів на шворці білого вірного пса, який, здається, йому пасував, але ж тримати його в будинку не дозволялося. Як тільки старий зник з поля зору, Усікаву безпричинно охопило глибоке безсилля. «Можливо, це спостереження — врешті-решт марна трата зусиль. Може, моя інтуїція не варта ні гроша, і я в цій квартирі нічого не доб'юсь, а тільки нерви мої зносяться. Як голова божества Дзідзо, [19] Дзідзо — буддійське божество, покровитель дітей і подорожніх. яку зазвичай гладять діти, що проходять мимо.

Пополудні Усікава з'їв одне яблуко й крекерів із сиром. А також один рисовий колобок із маринованою сливою. Після того трохи поспав під стіною. Спав недовго, без снів, і коли прокинувся, не міг пригадати, де він перебуває. Його пам'ять була справжньою порожньою коробкою з чотирма кутами. В ній була тільки порожнеча. Усікава оглянувся навколо. Добре придивившись, побачив, що це — не порожнеча, а темнувата кімната, порожня й холодна, без меблів. Незнайоме місце. Збоку на газеті лежало яблучне зернятко. У голові Усікави панував безлад. «Як я опинився в такому дивному місці?» — питав він себе.

Незабаром він згадав, що стежить за дверима будинку, де мешкає Тенґо. Так, ось тут дзеркальний фотоапарат фірми «Мінолта» з телеоб'єктивом. Згадав сивого старика з довгими вухами, що вийшов на прогулянку. Як птахи, що надвечір повертаються до лісу, в його порожній голові поволі воскресала пам'ять. У ній виділялися два солідних факти.

1) Еріко Фукада пішла звідси.

2) Тенґо Кавана ще сюди не повернувся.

У квартирі Тенґо Каванй зараз не було нікого. Цей безлюдний простір за заслоненими вікнами заполонила тиша. І тільки іноді її порушувала робота термостата в холодильнику. Усікава мимоволі уявив собі цю картину. Уявити собі безлюдну квартиру — це майже все одно що уявити собі світ мертвих. Після того Усікава раптом згадав про дивний стукіт у двері збирача абонентної плати «NHK». Усікава за ним стежив, але не помітив, щоб той виходив з будинку. Можливо, той збирач плати випадково був мешканцем будинку. Або кимось із мешканців, що, прикинувшись збирачем абонентної плати, дошкуляє сусідам. Якщо це так, то навіщо він мав би це робити? Це — надзвичайно хвороблива гіпотеза. Але як інакше можна пояснити таку дивовижну ситуацію, Усікава не здогадувався.

Тенґо Кавана з'явився на порозі будинку цього дня пополудні перед четвертою. Надходив суботній вечір. Тенґо, з піднятим коміром поношеної штурмівки, у бейсбольній кепці на голові й з дорожньою сумкою на плечі, зайшов у будинок відразу, не зупиняючись перед дверима й не оглядаючись навколо. Свідомість Усікави ще не проясніла, але здоровенну постать, що проходила в його полі зору, не пропустила.

— О, Кавана-сан, вітаю з поверненням, — пробурмотів Усікава й тричі клацнув затвором фотоапарата з допомогою електропривода. — Як батькове здоров'я? Напевне, ви втомилися, правда? Відпочиньте. Приємно повернутися додому. Навіть якщо дім у такому жалюгідному будинку. А от Еріко Фукада зібрала свої манатки й кудись пішла, поки вас не було.