Андрiй Головко - Бур'ян
Здесь есть возможность читать онлайн «Андрiй Головко - Бур'ян» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.
- Название:Бур'ян
- Автор:
- Жанр:
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг книги:4 / 5. Голосов: 1
-
Избранное:Добавить в избранное
- Отзывы:
-
Ваша оценка:
- 80
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
Бур'ян: краткое содержание, описание и аннотация
Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Бур'ян»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.
Бур'ян — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком
Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Бур'ян», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.
Интервал:
Закладка:
Давид аж кинувся.
— Будь ласка, якщо і.
Воли парубчак спинив, вилiз iз борозни на облiг i стояв у лахмiттi, — зразу видно, що наймит. Давид звернув на стерню й пiдiйшов до орача. Поздоровкався, закурили. Ну, а воли спочинуть тим часом.
— Сiдай, товаришу. Це не з служби, бува, не дев'ятсот перший?
— Дев'ятсот перший, еге. А ти не з Обухiвки часом?
— Нi, я он з отих хуторiв. — Вiн виступив з — за вола й пужалном ткнув у простiр, де за рiллями, за облогами в балцi хутiр визирав зеленим дахом iз червоного, як величезний пук калини, вишневого садка.
Може, чув про Огиря? Так ото служить у нього. А це тут оре. Воно земля й обухiвська на паперi значиться, то як справа до продподатку дiйде, а так — хутiрська земля. Потому — далеко страшенно вiд слободи, за десять верстов не наїздишся, не находишся, ну, в оренду й здають. А ще як коняки в котрого бiдняка немаі — погиб, щитай. А хуторянам — подай боже. Огирi, Хоменки, Кипшарi… Ой, треба ще на них вiсiмнадцятого року! У декого десятин на двадцять п'ять посiву самого, та випасаі товару скiльки. Вже ж на долонi не випасеш. От i щитай кругленько — тридцять. Норма! Бiльше з половини беруть: виоре, засiі. А зiжне другий незаможник, подивиться на копи та тiльки потилицю почухаі: на плечах за десять верстов не однесеш.
Хоч покинь на стернi. Оцим моментом i користуються куркулi. Бувало, за самий продподаток та за який мiшок зерна всю норму оддавали. От вищитай, — той же восьмий або десятий снiп…
Вiн жадiбно затягався цигаркою, що стала вже самий вогник, аж по мокрих губах шкварчала. Тодi плюнув, iще попросив на цигарку. Бо сьогоднi вiн пiсникуі: пiзно вчора повернувся з оранки та й не висушив тютюну. Давид дав на другу i сам другу скрутив.
— Погане ти, дружище, розповiдаіш.
— Та тут як викласти тобi усе життя наше, нi чорта воно не варте, братухо! — Вiн чвиркнув крiзь зуби i трохи помовчав. А згодом пiдвiв голову i, примруживши око, пильно глянув на червоноармiйця.
— А на фронтах воно як там? — спитав чомусь пошепки. Давид вiдказав, що фронтiв нема тепер. Парубок нiчого не сказав. Тiльки враз одiрвав погляд од Давида i опустив очi на рiллю. Заговорив згодом, пiдвiвши очi:
— Ти от повiриш, мiй хазяїн — куркуляка ж який: мав сiмдесят десятин землi, а тепер — оце приїде дочка з Обухiвки, що за голову сiльради торiк вийшла, за Матюху…
— За Корнiя? Що був воінкомом при волостi? — Давида аж смикнуло.
— Ну да. За комунiста. Так вiн ото дочку в Огиря й схватив собi. Там весiлля таке було! З району начальство приїздило, ракети пускали.
Скривив губи парубок в усмiшку якусь, i презирливу, i болючу, i ще раз чвиркнув крiзь зуби. Задумався. Раптом згадав i пiдвiв обличчя до Давида:
— Да, так я й не доказав. Приїде оце, бувало, в гостi та й похвалиться, буваі, батьковi, що там Миколай Миколайович наступатиме, чи що. Так плюіться, не признаі. Пробi, якої трясцi йому тут треба. Щоб знову рiзанина пiшла? I так, мовляв, життя налагоджуіться. Та 'дже: пара волiв, пара коней на синовi стоять, двi норми й ще землi, аби брав. Горою стоїть за радянську владу, — знов губи в усмiшку. — То отаке — то, товаришу.
— Н — да. Дiла тут у вас…
I задумався Давид. Згадалося — колись читав книжку "Нове село". Тодi якось аж не вiрилось, що живi отi цифри нетяг, здачi землi в оренду… I от цей парубчак уже ж не вигадуі: "буваі, за продподаток норму здають", "по тридцять десятин посiву в декого". I ще от — Матюха й Огирiвна. Чи подурiли вони тут? Чи самогону пообпивалися?
Кинув цигарку потухлу Давид i пiдвiвся з землi, речовий мiшок перекинув на плечi:
— Прощай, товаришу, — до орача. — Як же тебе хоч звати?
— Iльком. А тебе?
— Давид Мотузка.
— Ну от. Будемо знати.
Вiн узяв воли за налигач, замахнувся батогом i свиснув. Рушили. А Давид пiшов стернею. I ззаду довго ще чув свист Iлькiв. Якийсь такий… ну от — немов то чайка над степом лiтаі, кигиче.
III
Над ставом, що колись належав економiї, як проходив Давид, шумiли верби хором жiночим, тужливим. А одна — плакуча — над самим урвищем схилилася в розпачi над ямою обiч млина водяного, — аж її коси розпустилися i впали у воду, i занiмiла.
Хто її тугу збагне? Бо хто бачив?
…На конюшню козаки — денiкiнцi Катрю ковалеву, що при дворi жив, затягли — красуню степову, розпатлану. I на тiло молоде, як пси, накинулися. Так цiлу нiч: дудлили самогон, горлали пiсень, щоб не чути було крику дiвочого… А вранцi, змучену, випхнули за дверi…
Тiльки — тiльки свiтало. У лiс до партизанiв, як тiнь, прийшла й сказала: "Сю нiч". Потiм — нiколи нiхто вже не бачив її. Бо нiч була темна, її остання нiч. Спали козаки в сараї i в штабi спали. Як тiнь кралася, — тиша така. Лиш десь у березi блукав хтось, її гукав — може, мати. I враз з усiх кiнцiв спалахнуло: сараї, конюшнi. Кинулись iзсередини до дверей — засунено знадвору, стiни кам'янi: крики, гоготiння полум'я. А з степу тодi ватага партизанiв — з усiх бокiв оточили маіток. Давид iз хлопцями повз ставок саме бiг тодi — на кручi щось майнуло бiля млина… — А! хiба тодi знав! — Мерщiй у двiр гайнули. Захопили штаб, розстрiляли, забрали два кулемети i коней. Потiм до самого свiту шукали Катрю в саду, бiля ставу — не знайшли… Лише днiв через кiлька, — вже в лiсi були, — звiстку сумну принiс Давид (ходив уночi в хутiр на розвiдку): у ставу знайшли утоплену Катрю ковалеву…
Читать дальшеИнтервал:
Закладка:
Похожие книги на «Бур'ян»
Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Бур'ян» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.
Обсуждение, отзывы о книге «Бур'ян» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.