Юрій Андрухович - Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики

І що я мав робити з подробицями, коли навіть цілість було від мене заховано? Загалом ситуація виглядала досить просто: Перфецький у своїй готельній кімнаті. Він відчиняє вікно. Ранній ранок 11 березня 1993 року, ніде ані душі. Перфецький договорює на диктофон свої прощальні фрази. Після цього він лишає диктофон увімкнутим — швидше за все, на підвіконні. Туди ж, на підвіконня, він ставить свої черевики, носаками «до виходу». В одному з черевиків будуть знайдені його окуляри, про які він раніше сказав «а навіщо вони мені там». Він вилазить на підвіконня і вимовляє тепер уже справді останні слова («Слухайте далі. Слухайте це життя. Слухайте ангелів, слухайте сплеск води»). Тоді він стрибає вперед і летить.

Чи достатньо у нього простору, щоб ні на що не напоротися животом? Як він летить? З якого поверху? Скільки поверхів загалом має ця будівля? А якщо там насправді балкони? Тоді підвіконня відпадає? Як виглядають вікна у Ка' да Мосто? Справді ґотичні, як зауважив раніше Перфецький?

Я божеволів без відповідей на всі ці запитання.

Я досі не знаю, хто такі Франческо Аполлоні і Россано Россі. Я ніколи їх не бачив, не знаю їхнього віку і навіть приблизно не знаю, чим вони займаються. Я до того ж не маю найменшої уяви, чи знаються вони між собою. Хоч думаю, що люди з такими прізвищами повинні би знатися.

Тоді, навесні 1995-го, коли я готувався начисто переписувати роман і дозбирував крихти все новіших подробиць, вони обидва трапилися моєму знайомому, тоді вічному студентові. Його ім'я так само вдячно згадується у тому ж «Передслові». Здається, він перетнувся з ними десь у Німеччині, де вряди-годи пробавлявся на сяких-таких стипендіях. Від мого імені він попрохав кожного з них під час вакацій навідати Венецію й зібрати якомога більше інформації про палаццо Ка' да Мосто. Дивно, але вони це зробили. Утім — кожен на свій спосіб.

Через місяць-другий мій знайомий студент приніс мені додому результати їхніх виправ. Шкода, що я вже не пригадую, що саме переказав Аполлоні, а що Россі. Наскільки ж вони різні, можна судити з розбіжностей у їхніх свідченнях.

Один із них стверджував, що готель «Білий Лев» («Locanda Leon Bianco») таки існує — і стоїть саме там, де й повинен стояти: між мостом Ріальто і Ка' д'Оро, за адресою Каннареджо, 5629. Він навіть прихопив рекламну листівку англійською, де щоправда, відразу впадала в око деяка суперечність. У листівці спочатку писалося, що готель «розташований поблизу Ка' да Мосто, важливої споруди XIII ст.». А трохи нижче: «У наші дні на тому ж місці ми повністю відновили готель з його чудовими кімнатами, що з них деякі виходять вікнами на Канал Ґранде». То як усе-таки — «поблизу» чи «на тому ж місці», хотілося мені якомога їдкіше випитувати невідомих рекламістів-заплутувачів, та не було нікого з них поруч.

Другий з моїх агентів писав у листі, що ніякого «Білого Лева», ніякого такого готелю там немає, а є страшенно запущений палаццо, який, кажуть, і справді колись, двісті років тому, слугував готелем. Нині ж може скластися враження, що там ніхто не живе і всередині нікого немає. Далі в листі писалося: «Всі віконниці не просто зачинені, а ледь не забиті дошками». Він покрутився перед брамою, а тоді про всяк випадок погрюкав у неї. Тут виявилося, що його перше враження було помилкове. Йому відчинив якийсь дивний старигань, що назвався бароном Камероні, головою «Товариства друзів Театру «Ля Феніче». З'ясувалося, що в тому обдертому й зимному притулку животіє ціла родина старих і напівбожевільних венеційських аристократів. «Я намагався розпитати їх про будинок та його історію, але вони виглядали смертельно наляканими і вдавали, що нічого не розуміють», — такими словами закінчувався звіт мого мимовільного агента.

Мені залишалось уявляти, як вони всім сполоханим гуртом випроваджують його з дому, як схожий на Плюшкіна барон Камероні зачиняє за ним двері на всі дванадцять засувів і як вони потім усіма рештками династії ще довго перелякано обговорюють появу підозрілого незнайомця. Хто його підіслав і які ще загрози чигають на них?

Напівтемрява, холод, вогкість. Місто, в якому судові процеси з приводу нерухомості тягнуться по триста років.

Серед висунутих ними тривожних версій бракує тієї, що єдино правильна: центр усесвітньої змови у Франику. Це місто, про яке вони не чули й ніколи не почують, але саме там засів той жахливий павук — я.

У зв'язку з Ка' да Мосто перед нами вимальовується синьйор Кадамосто, Алвізе. Не сумніваюся, що цей морський мандрівник прийшов на світ у 1432 році саме там. Бо де ж іще, як не в родинному гнізді предків, йому народжуватися. Слідом за ним перед нами постає вся Африка.