Юрій Андрухович - Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики

Насправді ж учинок Мазепи найменшою мірою ідеологічний. Восени 1708 року він лише з кількома тисячами свого війська (більшість якого за ним не пішла), керуючись насамперед не надто раціональним критерієм меншого зла у вкрай виснажливій для своєї країни Північній війні, переходить на бік шведського короля. Реакція Петра Першого є миттєвою і дещо істеричною — це ненависть учня до вчителя, який покинув його на користь нового й молодшого. Саме тому Петро влаштовує привселюдну екзекуцію з позбавленням недавнього героя всіх його звань і відзнак та символічно-карнавальним переламуванням шаблі. Опудало Мазепи наказано волочити вулицями й топтати ногами, а насамкінець повісити. Троє як завжди згідних на все митрополитів відправляють службу, під час якої проголошується відлучення Мазепи від церкви. Таким чином грішника остаточно вигнано з раю — того, який називається Російською державою і богом у якому є цар Петро.

Проте існування такої собі «західної партії» в середовищі українських еліт започатковане аж ніяк не Мазепою і є тенденцією такою ж давньою, як і її протилежність, себто тяжіння до Сходу. Своїм перебуванням поміж Україна просто приречена на протистояння геополітичних орієнтацій у виконанні двох антагоністичних «партій». При цьому «російська партія» здебільшого перемагає тактично. Перш усього це відбувається завдяки тому, що втручання Росії в безпосередній перебіг подій завжди і в усьому значно активніше, рішучіше, ніж втручання Заходу, рівень інфільтрації аґентів значно вищий, а фінансові вливання фактично необмежені. Росія чудово користується просто-таки архетиповою схильністю українських еліт до внутрішніх конфліктів і легко та ефективно корумпує їх. Механізми дії цих важелів відпрацьовані протягом століть.

Натомість яка з партій перемагає стратегічно — залишається вічно відкритим питанням. Саме тому ми й перебуваємо нині там, де ми є — у сірій зоні добросусідства, поміж Європою та чимось іншим.

Саме тому Полтава з її обважнілим серцем усе ще залишається нашим Великим Невідомим.

Але повернімося до проклятого царем і попами злощасного гетьмана Івана Степановича. На час Північної війни щедро обтяжений роками і досвідом, він не міг не усвідомлювати своєї приреченості у протистоянні Росії та «російській партії». І в той же час як поет не міг собі в цьому протистоянні відмовити. Поетична інтуїція не зраджувала — можливо, вже тоді він побачив себе цитатою з Байрона чи навіть Пушкіна. Відчайдушно хапаючись за життя, він поставив на молодість — 18-літнього шведського короля і свою 18-літню коханку. Йому здавалося, що разом з ними його шанси не такі вже безнадійні. Не зважаючи на прізвище, в якому закодовано промах, Мазепа грав азартно — як усі, для кого участь є важливішою від перемоги. Завдяки цьому перемогами стають поразки, а ціль залишається недосяжною, чистою і все ще спокусливою.

У Львові Полтва. У Полтаві Лтава, у Празі Влтава.

Це так, наче одна й та сама річка.

От із неї я й почну.

Я дивлюся на мапу Праги й мимохідь зауважую, що Влтава тече з півдня на північ. Тобто в ті дні, коли ми з мамою і родичами виходили над річку, то був її правий берег. Ми мешкали у південному передмісті Моджани. Ні, я не пам'ятаю, як називалася вулиця, де наші родичі винаймали чотирикімнатне помешкання у не надто виразній триповерхівці. Нині я відніс би її до міжвоєнних часів.

Зате Моджани — це на сто відсотків. Шлях від будинку до річки я й тепер можу собі уявити цілком ясно, особливо поле з рядами черешневих і вишневих дерев. Та й жасминові кущі в садах коло будинків. Певний час ми йшли асфальтом, а потім уже польовою дорогою. Відтак ми перетинали залізничне полотно і збігали з порослого всіляким бадиллям насипу до річки.

На північ від нас лежала Прага як така, Золота Прага. На південь — містечко Збраслав, у ньому я так ніколи й не побував. Незважаючи на це, мені згодом завжди було приємно про нього згадувати. Місце, в якому ви не бували, має ту перевагу, що його можна собі науявляти. Але в цій книжці навіть уявного Збраслава немає.

Судячи з мапи, на берег ми виходили десь на відтинку поміж залізничними станціями Прага-Моджани і Моджани-Накладове надражі. Назву другої я наважився би перекласти як Моджани-Товарна. Крім того, це було явно південніше вулиці Генерала Шишки. Ні, не Жижки, а саме Шишки, я не помилився.

За нашими спинами, отже, час від часу проносилися потяги за місто й назад. У п'ятницю ввечері вони були переповнені в напрямку від, а в неділю ввечері — в напрямку до Праги. Вихідні чеський народ масово прогулював на лоні природи, в лісах і горах, над озерами, на заміських дачах, які в них називають зрозумілим кожному вкраїнському вухові словом «халупа».