Юрій Андрухович - Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики

хуліганство,

проституція.

Не знаю, чи два останні загалом належать до злочинності — на мій погляд, самі по собі ні, хоч ситуативно й межують із нею. Натомість я додав би сюди ще й п'яту лагідну форму — убивство через отруєння. Вона, хоч і може розглядатись як підвид фальшувань і підробок, в силу фатальності своїх наслідків набуває цілком самостійного значення. Саме в ній міщани Львова досягли протягом століть особливої філігранності, що завдяки їй скоєні ними отруєння офіційно такими навіть не вважаються. Існувала б їхня справжня статистика — ми б жахнулися.

Безпосередніми виконавцями цих злочинів є зазвичай рідні та близькі жертв. Натомість усе необхідне — консультаціями починаючи і вбивчими препаратами закінчуючи — вони отримують від групи шкідників-аптекарів, які здобувають на цьому захопленні місцевої людності неабиякий зиск.

У романі під назвою «Летарґія» молодий амбітний детектив із Відня, права рука директора міської поліції Леопольда фон Захер-Мазоха Старшого, звертає увагу на підозрілий ланцюг із п'яти-шести смертей. Знані міські достойники один за одним покидають цей світ за вельми схожих обставин — вони просто засинають і не пробуджуються. Лікарі щоразу констатують серцеву недостатність, але нашого детектива такий висновок не влаштовує. Тим більше, що він правдами й неправдами, зіштовхуючи лобами ближчих і дальших родичів, усяких інших спадкоємців, єврейських та вірменських лихварів, добрих католиків, заздрісних уніатів, а найголовніше — аптекарів-конкурентів, натрапляє на слід одного й того ж рідкісного фармацевтичного препарату, що ним начебто користувалися від якихось болячок померлі. Детектив-герой випробовує його на власному організмі, прийнявши мінімальну дозу — і прокидається вже у труні під свіжо висипаною могилою на Личаківському цвинтарі. Значить, його так само взяли за померлого і поховали! Готовий до такого розвороту подій, він попередив кількох підлеглих, аби на випадок його можливої смерті «від серцевої недостатності» про всяк випадок поклали у труну сокиру й заступ. З їхньою допомогою він серед глупої цвинтарної ночі виламує віко і відкопується. Таким чином, у нього в кишені склад злочину. Він рішуче добивається згоди генерал-губернатора на ексгумацію всіх п'ятьох чи й шістьох тіл. Кожне з них знаходять у драматично перекрученій позі, що свідчить про поховання живцем. Відтепер шлях до істини відкрито _ хімічний аналіз укупі з нескладними слідчо-процесуальними діями швидко приводять на лаву підсудних злочинну групу т. зв. «лаборантів» з аптек «Під чорним орлом» та «Під золотим оленем». Однак не це головне.

Головне — ті видіння, що оточують нашого детектива упродовж його 70-годинного сну у труні, його блукання іншим боком буття, муки і поневіряння в підземній країні. На останній сторінці читачеві на мить має здатися, що насправді герой не прокинувся. А вдале розслідування і справедливий засуд винних у фіналі — всього лише метафоричне попередження на тему Страшного Суду.

Згідно з прадавнім і дуже хибним уявленням людської спільноти, будь-яка криміногенність виправляється відповідною та співмірною їй правоохоронною машинерією, двигуном якої є репресії, зокрема, фізичне насильство. Виконавцем (я ще повернуся до цього слова) останнього є, зокрема, кат. Попри свій офіційно затверджений статус легітимізованого вбивці, представники цього фаху ніколи не тішилися відчутною теплотою й пошаною з боку співгромадян — швидше навпаки. Катів обходять десятою дорогою, з ними, якщо вже й (нікуди подітися!) вітаються, то хоча б не ручкаються.

Функція ката не стільки в покаранні, скільки в залякуванні — от у чому річ. І кожен посполитий незлочинець добре це відчуває.

У містах Європи катів забезпечували житлом на віддалі від решти людей. Ніхто ж не хотів мати коло себе аж такого непростого сусіда. Хто в Зальцбурзі дивився з висоти Чернечої гори на захід, зрозуміє, про що я. Самотній як палець будиночок посеред лугу втілює всю меланхолійну відірваність катівського призначення.

У Львові катів селили не аж так драматично — наприклад, поміж мурів Галицької брами. «Поміж» означає, що Галицька брама була подвійна, зовнішня і внутрішня. Таким чином, і кат опинявся поміж — трохи в місті і трохи поза ним. Зважаючи на цей компроміс, можемо підозрювати, що і в ручканні львів'яни не надто наслідували моральні імперативи європейських міщан. Швидше за все при зустрічі вони таки подавали катові свою і міцно стискали його руку на знак лояльності. Але щойно розпрощавшися з ним, бігли чимдуж до одного з фонтанів на Ринку, щоби привселюдно відмитися.