Умберто Еко - Празький цвинтар [без ілюстрацій]

На в'їзді у містечко Баґерія Симоніні надибав шинок, у якому було небагацько столиків і похмурий вхід, одначе у тій приємній, навіть у зимові місяці, тьмавості шинкар, як видавалось (а може, по суті так воно й було), досить брудна особа, готував смачні страви з потруху, як-от фаршироване серце, холодець зі свинини, субпродуктів й усіляких тельбухів.

У тому шинку він познайомився з парою досить несхожих між собою персонажів, що дозволило йому завдяки своїм надзвичайним здібностям згодом поєднати їх у цілісний план. Але не забігаймо наперед.

Перший видавався бідолашним недоумком. Шинкар попросив нагодувати його й прихистити, як годиться милосердним людям, навіть якщо він спроможний на чимало корисних послуг. Його називали Бронте, й дійсно, цілком можливо, що він урятувався від різанини в Бронте. Він завжди захоплено згадував повстання й, перехиливши кілька склянок вина, стукав кулаком по столу й горлав: «Бааті, остегайтеся, гудина спрадивості' ближається, люде не' баряться на переклик!», тобто: «Багатії, остерігайтеся, година справедливості наближається, люди не забаряться на переклик». Саме ці слова перед повстанням горланив його друзяка Нунціо Чіральдо Фраїунко — один з четвірки, яку пізніше розстріляв Біксіо.

Його інтелектуальне життя не було напруженим, але у нього принаймні була чітко визначена пристрасть — убити Ніно Біксіо.

Для Симоніні Бронте був лише диваком, який потрібен тільки для того, щоб перебути в його оточенні кілька галасливих зимових вечорів. З першого ж погляду його набагато більше зацікавила інша особа, персонаж волохатий і попервах відлюдькуватий, котрий, однак, щойно почувши, як чоловік питає у хазяїна таверни рецепти різноманітних страв, виказав пристрасну любов до смачного столу, так само, як і Симоніні, розповівши, як робляться аньєлотті по-п'ємонтськи; а той відкрив усі секрети приготування капонати, або тушкованих баклажанів по-сицилійському. Симоніні повів мову про сире м'ясо, й самої лишень згадки вистачило, щоб його новий знайомий зголоднів, як вовк, і заходився розповідати про алхімію приготування марципанів.

Майстер Нінуццо говорив майже італійською, даючи зрозуміти, що він побачив світ. Щоб продемонструвати свою пристрасну любов до різноманітних див з місцевих храмів і виявити пошану до духовного сану Симоніні, чоловік розповів йому про свій надзвичайно кумедний чин: він був піротехніком при Бурбонах, але не як військовий, а радше, знаючись на кустарному виробництві, стеріг і завідував пороховим складом неподалік. Гарібальдійці повиганяли звідти бурбонських вояків, конфіскувавши порох і запаси, та, аби не знищувати увесь каземат, залишили Нінуццо наглядачем, поклавши йому платню військового інтенданта. І він наглядав, очікуючи на накази й нудьгуючи, плекаючи ненависть до окупантів з Півночі, ностальгічно згадуючи про часи короля й мріючи про заколоти та повстання.

— Я б міг ще пів-Палермо підняти, якби захотів, — шепотів він Симоніні, щойно второпавши, що той теж не на боці п'ємонтців. Більше того, зауваживши здивування чоловіка, Нінуццо розповів, що узурпатори й гадки не мають, що під пороховим складом є печера, де повнісінько пороху, гранат та іншого військового приладдя. Їх треба зберегти до реваншу, який незабаром здійсниться, позаяк, аби ускладнити життя п'ємонтським загарбникам, у горах уже збирається повстанська армія.

Під час розповіді чоловікові пласкі риси обличчя й тьмяні очі мало-помалу ставали майже привабливими. Якось Нінуццо навіть повів Симоніні до свого каземату й, повернувшись після перевірки своїх схованок, показав йому сіруваті гранули на долоні.

— Ох, превелебний отче, — казав він, — немає нічого кращого за високоякісний порох. Дивіться, який колір сірий, як шиферина, й він не кришиться, якщо його придушиш пальцем. Якби ви мали аркуш паперу, я б поклав на нього ось цей порох, підпалив, він би згорів, не зачепивши папірця. Колись його виготовляли з сімдесяти п'яти часток селітри, дванадцяти часток вугілля й дванадцяти часток сірки, а потім перейшли на порох в англійських пропорціях, як його називають, — п'ятнадцять часток вугілля, десять часток сірки, й отак програєш війни, бо твої гармати не стріляють. Зараз ми, піротехніки (на жаль чи дяка Богові, нас лишилось небагато), кладемо замість селітри нітронатрит, а то вже зовсім інша справа.

— Кращий?

— Найкращий. Ось дивіться, падре, зараз виготовляють одну вибухівку на день, і одна гірша за іншу. Якось один королівський офіцер (звісно, справжній) удавав великого знайка, радячи мені використовувати найновіший винахід — пірогліцерин. Не знав-бо, що він використовується лише для детонації, а отже, його надзвичайно складно детонувати, тож треба було б стати поруч і гепнути молотком, але тоді злетиш у повітря раніше за ядро. Послухайте, якщо ви надумаєте висадити когось у повітря, немає кращого засобу, як старий порох. Поза тим, це ще й надзвичайне видовище.