Умберто Еко - Празький цвинтар [без ілюстрацій]

З шостого червня я перебуваю на борту «Емми». Дюма зустрів мене дуже тепло. Зодягнений у піджак із тонкого сукна блідо-коричневого кольору, він, безсумнівно, був дуже подібний на напівкровку, хоч, зрештою, він ним і був. Оливкового кольору шкіра, пухкі, добре окреслені чуттєві губи, шевелюра кучерявого, як у африканця, волосся. В усьому іншому мав жвавий та іронічний погляд, щиру усмішку: пухкенький, вгодований bon vivant … Мені спала на гадку одна з багатьох байок, які про нього розповідають: якось у Парижі один франт за присутності Дюма лукаво натякнув на одну з тоді популярних теорій про зв'язок між первісною людиною та нижчими видами, на що той відрізав: «Так, пане, я починався з мавпи, а ви, ви, пане, до неї повертаєтеся!»

Дюма познайомив мене з капітаном Боґраном, помічником капітана Бремоном, лоцманом на ім'я Подіматас (чолов'яга був волохатий, немов дикий кабан, усюди на лиці борода й волосся йому сплутувалося, тож здавалося, що єдиним бритим місцем на обличчі були його білісінькі зуби), а над усе я познайомився з коком Жаном Боєром — як глянути на Дюма, то це чи не найважливіша особа в усій команді. Дюма подорожував з придворними, наче вельможа з давнини.

Проводжаючи мене до каюти, Подіматас розповів, що коронною стравою Боєра були asperges aux petits pois [126] Спаржа з дрібним горошком ( фр .). , надзвичайно кумедна страва, бо горошку там і близько немає.

Ми обігнули острів Капрера, де у вільний від баталій час переховується Ґарібальді.

— Ви скоро побачите головнокомандувача, — мовив Дюма, і при найменшій згадці про Ґарібальді обличчя письменника засвітилося захопленням. — Через русяву бороду й блакитні очі він схожий на Христа з «Таємної вечері» Леонардо. Його рухи сповнені вишуканості, а голос безмежно ніжний. На перший погляд, він людина сумирна, але вимовте лишень у його присутності слова «Італія» та «незалежність», і він вмить обернеться на вулкан, котрий щойно прокинувся й вивергає полум'я та потоки лави. Йдучи в атаку, він ніколи не бере зброї, в бою витягає з піхов найпершу шаблю, яка втрапить йому до рук, і, викинувши ті піхви геть, кидається на ворога. Має лише один недолік: вважає себе гарним гравцем у бочче [127] Гра з кульками. .

Незабаром на борту зчинився неабиякий ґвалт. Моряки збиралися ловити морську черепаху, так ніби вони на південному березі Корсики. Дюма був у захваті:

— Оце так клопоту буде! Спочатку треба перевернути її на спину: вона простодушно витягне голову, а ми, скориставшись черепаховою необачністю, відітнемо її бідоласі, отак — шварк, а потім повісимо за хвоста, щоб півдоби стікала юшка. Потім повернемо її на спину й, узявши міцний гострий ніж, проникнемо між спинними й черевними пластинками, намагаючись не проколоти їй жовчний міхур, бо якщо його пошкодити, черепаху вже не можна буде їсти. Далі виймають нутрощі, залишаючи лише печінку, а прозора кашка всередині нам не годиться, зате там є дві долі м'яса, пахнуть і такі ж білі, як внутрішня частина телячого огузка. Врешті знімаємо пліву, відтинаємо шию й плавники, м'ясо ріжемо на шматки завбільшки з горіх, обчистивши їх, кладемо у круту юшку з морквою, приправлену гвоздикою, перцем, лавровим листком та чебрецем, і тушкуємо три-чотири години на повільному вогні. Тим часом курятину розрізають на смужки, приправляють шніт-цибулею, петрушкою та анчоусами, варять у гарячому бульйоні, потім, процідивши, поливають черепаховою юшкою, до якої вже додали пару склянок сухої мадери. Якщо нема мадери, можна додати склянку марсали та склянку горілки чи рому. Але то вже pis aller [128] У крайньому разі ( фр .). .

Мені подобався цей чоловік, котрий так полюбляв смачні наїдки. Хоч і такі сумнівні.

( 13 червня ). Від позавчора «Емма» у Палермо. Через те, що повсюдно сновигають червоні сорочки, місто схоже на макове поле. Проте, хоч більшість ґарібальдійців одягнена як годиться, та дехто, одягнувшись у цивільне, носить лише капелюха з пір'їною. Через те, що наразі такого червоного сукна небагато, сорочки такого кольору коштують цілісінький статок, тож розжитися ними можуть здебільшого діти тутешніх шляхтичів, які, на відміну від добровольців з Генуї, приєдналися до лав ґарібальдійців лише після перших, найкривавіших боїв.

Кавалер Б'янко виділив мені досить коштів для того, щоб протриматися, тож, аби не здаватися місцевому люду новоприбулим щиглем, я негайно придбав собі достатньо поношене вбрання, сорочку, яка від частого прання вже перетворювалась на рожеву, та штани, котрі вже мали дуже кепський вигляд. Утім, однісінька сорочка коштувала мені аж п'ятнадцять франків, тоді як у Турині за ці ж таки гроші я міг купити чотири.