Улас Самчук - На тведiй землi

Ми дійшли до авеню Шша, повернули вліво, минули кілька будинків і зупинилися перед одним звичайним, дуже подібним до решти, будинком з кам'яними, сірими східцями. Лена жила на другому поверсі, її вікно виходило на задній двір і спереду не можна було його бачити.

Ми попрощалися дуже спокійно, я дістав дозвіл "заходити", не домовились коли, не зраджували поспіху — дуже знайома і нормальна процедура в таких випадках з бажанням затримати незалежність, хоча на цей раз мені дуже хотілося щось в цьому змінити. Обіцяв "дзвонити" і провів її поглядом аж на її сходи, до самих дверей, за якими вона сховалась… Перед тим вона деякий час нетерпеливо возилася з ключем, який, видно, не хотів її слухатись.

А коли я взнесло і надземне вертався назад з почуттям легковірного переможця, я вперше за довгі роки цієї практики, відчув своєрідний надрив, ніби в мені щось дошкульно повернулося іншим не звичним боком. Вражало, що я так опукло і виразно пам'ятав сливе кожне її слово і що якось так діткливо і безнастанно відчував її присутність. Ось я сам, але здавалось, що вона поруч. Її астральність була незаперечною.

Я дістав імперативне, абсолютно незаперечне завдання: як тільки не був у фабриці, я був на вулиці Шша. Це не давалося легко і не виглядало гладко. Лена ставила спротив, була в постійній опозиції, грала певну ролю, яку виконувала зворушливо майстерно. Постійне "завтра", постійне "після завтра", постійне "у вівторок". Вона завжди "не буде дома", завтра "не може", післязавтра "зайнята". О, до чорта з такими примхами! Не відомо, звідки взялося у мене стільки терпеливости, стільки настирливости і стільки часу. Усе, що я мав, я вкладав на ту задрипану Шша. Можливо — вона справді зайнята, особливо вечорами, але мене це не переконує, а її не виправдує, головне, що я не втаємничений в її справи, я перебуваю у туманній непевності, вона має своєрідну вдачу наполегливої відокремлености і практикує разючу техніку визивної поведінки. Не можу з цим погодитися не маю сили бути терпеливим, хоча мусів бути терпеливим.

і прикметне, що я все таки був терпеливим, можливо, вперше в подібній ситуації. Розуміється протестував усіма клітинами мої істоти, вимагав більшої уваги до своїх вимог, але не думав здавати позицій, ані навіть робити відступу. У мене з'явилась незвично задавакувата впертість, така невластива моїй вдачі в таких справах, я вимагав, я дзвонив, я заходив, я чекав, я годився. Лена мешкала не сама, бував у неї по вівторках, Зіни в той час не було дома, її кімната мала, вузька, проста, чиста. Келейний столик, канцелярських пара крісел, спартанська канапа, вояцьке ліжко, набита сукнями шафка в стіні і недокінчені, з великими переляканими очима постаті у вигляді механічних портретів на сірих, чистих стінах. Вузько, високе, розсувне вікно виходило на подвір'я, заставлене посудом на сміття і на невеликий зелений квітник, з якого опукло виділялося кілька кущиків півонії, відцвілих тюльпанів і нерозцвілих фльоксів. Високе, вигляду старого дуба, дерево затіняло миршавий, невеликого розміру, подібний до спонтаного килимка травник.

Вся сила, всі роскоші і ціле багатство цих двох загадково дівочих і чарівно недівочих дівчат, заключа-лися в їх суконках, капелюшиках, черевичках, торбинках, халатах, піжамах. На вулиці вони могли правити за зіпсутих модою вибагливих багацьких дочок, але тут у цій вузькій щілині, це була дуже плястично висловлена пара чарівних жертв останньої великої світової метушні, яка пробиралася крізь драпіжні життьові хащавини, не затративши почуття оптимізму, чарів жіночости, гіркоти цинізму і навіть сяйва промінистого гумору. У них була надія проломити спротиви і знайти своє Гарантоване місце ситого, безжурного, по можливості легкого, хай це буде одруження, а взагалі щось родинне у великому новому не знайомому просторі, де всі люди мають ті самі основні прикмети множення, здобування, чарування, насолоджування. пм притаманні були тисячеліттями випробувані, драпіжно-неугавні властивості дівочих мрій, наступальні сили, наставлені на найвищі ставки, їх метою було увійти в місця завалені долярами, завішані мільйонерами, заставлені ка в'ярнями, курортами, яхтами, переплутані світовими лініями доріг моря, суші, повітря, з дотиками світу великого, модного, завуальованого "нічим" мистецтва…

У випадку Лени це ще ускладнялося її особистим приреченням до мистецтва, без сумніву вона не була лишень гарненьким дівочим тілом з ледве розвиненими горбиками грудей і такою цілющою силою її ніг і цілого містерійного єства, без сумніву в ній разом з мрією, мільйонерами і яхтами, сиділи ще інші чорти з гарячими вимогами світу, слави, безсмертности, задавакуватости, корчів творення і мук родження. Здобути позиції трилінійної вимірливості і разом не затратити однієї прямолінійності! — дуже не легкі зав дання молодої, гнучкої, хтиво-привабливоі істотки з цією назвою Лена, яку ми можемо вимовляти як щоденне і буденне імення, а разом в якому криється глибинна, надглибинна, підглибинна містика богів і над-богів буття всіх вимірів і всіх просторів… Це не поясниме і ми даремно намагаємося знайти йому якесь пояснення.