Улас Самчук - Гори говорять

Тут Цокан швидко розвинув те, що тримав у руці. Це був прапор з жовтою і блакитньою барвою. Він розгорнув його і вказуючи на підняте полотнище високим голосом проговорив: — Ось де наша зверхність! Ця коругов, це наш знак єдності і згоди. Це є прапор будучої нашої великої держави, яка повстане коло Києва над Дніпром і до якої маємо належати ми. Я підношу цей прапор перший раз і хай має він над нами, поки стоїть земля! Ми повинні йти за ним, горнутися під ним у тісні лави борців і нас ніхто не переможе. Слава нашій будучій державі! Слава нашому великому народові!

Тиша. Здавилося все завмерло. І раптом якась сила прориває мертвечину і зривається буревій. Реве й бушує народня стихія. Гордо стоїть з прапором Цокан. Тисячі рук піднеслися до гори. Почали співати релігійні пісні, багато молилися…

Наш потяг кволо, ніби воєнний інвалід, штигількав під гору останній перегін від Квасів до Ясіня. Цілий тиждень у дорозі. Рана моя зажила й нога залишилася при мені. Кілька днів не спав, мало їв, але радість, яка наповняла мене при вигляді рідних місцевостей, так розбурхала, що втоми зовсім не відчувалося. Вже в Кевелеві, де потяг зупинився на кілька хвилин, до нас увірвалася чутка, що в Ясіню якийсь бунт. Це нас усіх ясінців, які їхали разом зо мною, порядно зацікавило. Дорогою ми багато розмовляли на політичні теми й усі досить добре розбірались у заплутаних подіях революції. Одначе те, ще діялося в Ясіню, до деякої міри нас дивувало.

Свисток. Ще пару хвилин і дома. Засапана машина зупиняється й з неї на всі боки висипається воячня. Крик, лайка. Зупиняє якась мадярська варта. — Документи!

— Геть до чортової матері! Як дам тобі документи, то перекинешся догори ногами.

Натиснули, варта розійшлася, а ми вперед. Кожний рветься додому. Але вже здалека почули гармідер. Біжимо далі. Народ. Безліч народу. Добігаємо й собі, вливаємося в його море. На трибуні Юра. Він тримає жовто-синій прапор і гукає "слава". У мене само собою відкрилися широко вуста й я заревів. Чути було, як ревіли мої товариші. Це захопило натовп і по хвилі кричало, здається, само небо. Хотілося рватися на трибуну до Юри й обняти його на очах усього народу. Але зчинився такий рейвах і метушня, що пробратися до нього не було ніякої можливості. Десь вирвався Павло й перебрав від Юри прапор. Юра робить народові якісь знаки. Видно хоче втихомирити. Але пізно.

— Геть з мадярами! Вішальників сюди! На шибеницю! Кари їм — Аж тепер зрозумів в чім річ. За трибуною збилася докупи чередка людей, які дуже відрізняються від загалу. Між ними бачу Бабчинського, Йонаша, Розенкранца, Блютрайха, й багато інших. Дещо ззаду кілька пань. Он струнка, суха, в чорному йонашиха, а онде. Так. То Кіті. Безперечно то вона.

Вона не бачить мене й добре. Вона, видно, перелякана, тримає під руку матір і щось гукає. А навкола бушує стихія. Гремить буревій народнього гніву, котять хвилі обурення й, мов непомітні трісочки, заливає кволих переляканих чужинок.

Але Юра рішуче взявся зупинити буревій. Права його рука високо знялася над головою. Волосся патлає вітер. Він гукає й закликає до послуху й порядку. Юрба, видно, починає поволі втихомирюватися. Юра пропонує не розходитися ще, а вибрати людей, які розпочали б працю над організацією сільської самоуправи та утворення дійсно народньої міліції. А після всі мусять спокійно розійтися додому.

Згода, згода! Почалися вибори народнього комітету. Це не тревало довго, бо Юра лише назвав кандидатів і народ під таким настроєм не думав у чомусь не згоджуватися. Всі одноголосно признали Цокана за свого проводиря, який дбає про гуцульські справи. Розійшлися з співом церковних пісень.

Бабчинський і його компанія розійшлися також, їх пропустили свобідно. Куди вони пішли, це нікого не цікавило, хіба що Юру. Але він не мав часу. Він уже збірав вибраних членів комітету і закликав їх до сільської хати на нараду. Тут тільки я зміг підійти до братів і привітатися з ними. Ми цілувалися, як на Великдень. У наших душах бушувала велика радість. Хотілося обняти цілий світ.

Додому не пішов. Куди там у таку пору додому. Зайшов до ресторану Романчука, перекусив і до сільської хати. Там повно народу. Наради, наради й наради. Юра між ними, як президент Сполучених Держав. Мені заявлено, що я командант усієї поліції і що — раз-два, маю приняти це до відома. Утворено комітет народньої оборони, до котрого увійшли: Юра Цокан — предсідник, Павло Цокан. Гнат Тулайдан, Німчук, старший ґазда Клочурєк Василь й порішили покликати також студента Пластуна, бо хоча він не з народом, та все таки може в ньому заговорить народна кров. Той має бути за писаря. Я ж до комітету не увійшов. У моїм розпорядженні збройні сили новоутвореної влади.