Чак Палагнюк - Щоденник

Ти це відчуваєш?

Пальцями із застряглими в них друзками скловолокна Місті хапає зубчасті краї і розсовує їх у протилежні боки. Місті згинає коліно, натужно витягуючи його з негнучкого зліпка. Спочатку з’являється бліда колінна чашечка, вимазана кров’ю. Схоже на те, як з'являється при пологах голова немовляти. Поява голівки плода. Пташеня, що вибирається зі шкаралупи яйця. Потім з’являється її стегно. То народжується її дитина. Нарешті з розшматованого зліпка виламується її гомілка. Один струс — і вивільняється її стопа, і зліпок зісковзує, котиться, перекидається і з тріском гепається на підлогу.

Метелик. Метелик з’являється з кокона, скривавлений та зморений. Воскреслий.

Ппсовий зліпок бебехнувся на підлогу так гучно, що аж затряслися штори і гойднулася картина в рамці на стіні. Закривши вуха руками, Місті з острахом чекає, що хтось прийде і поцікавиться — що то за шум. Побачить, що вона звільнилася, і замкне її ззовні.

Місті чекає, поки серце її не зробить триста швидких ударів. Рахує. Але нічого. Нічого не відбувається. Ніхто не приходить.

Повільно та обережно Місті випрямляє ногу. Місті згинає коліно. Пробує. Воно не болить. Тримаючись за нічний столик, Місті рвучко змахує ногами, торкається ними підлоги і розминає їх. Скривавленим столовим ножем вона зрізає кільця клейкої хірургічної плівки, яка кріпила катетер до її здорової ноги. Висмикнувши із себе трубку, Місті скручує її в кільце і кидає убік.

Вона робить один, три, п’ять обережних кроків до стінної шафи, звідки бере блузку. Потім — джинси. У шафі, в пластиковій обгортці, висить біла атласна сукня, яку зшила їй Ґрейс для мистецької презентації. Весільна сукня Місті, воскресла. Вона вступає в джинси, застібає ґудзика та зіпер, але коли її рука тягнеться до блузки, джинси раптом спадають на підлогу. Отак вона схудла. Її стегна зникли. Її сідниці — два порожні шкіряні мішечки. Її джинси лежать на кісточках, вимазані кров’ю з порізів на кожній нозі.

У шафі є також спідниця, яка їй пасує, але то не її спідниця, а Теббі. Складчаста вовняна спідниця, яку, напевне, принесла сюди Ґрейс.

Її туфлі — і ті стали завеликими, тому Місті доводиться згинати пальці на ногах у вузлики, щоб туфлі не поспадали.

Місті вслухується, аж поки в коридорі за дверима не стає тихо. Вона прямує до сходів, спідниця прилипає до крові на її ногах, а її трохи відросле лобкове волосся шорстко чіпляється за труси. Стиснувши пальці на ногах, Місті долає чотири прольоти сходів і спускається у вестибюль. Там, посеред купи свого багажу, стоять біля реєстраторки люди.

А крізь двері вестибюлю і досі видно бежеве авто на стоянці.

Чується жіночий голос: «О Господи!» То якась відпочивальниця, що стоїть біля каміна. Прикуєивши пастельні нігті однієї руки зубами, вона витріщається на Місті і каже:

— Господи, які у вас ноги!

А Місті й досі тримає в руці скривавлений столовий ніж.

Тепер і люди біля реєстраційного столика обертаються і дивляться на неї. Клерк за столиком — чи то хтось із Бертонів, чи Сеймурів, чи Кінкейдів, — він повертається і шепоче щось із-під руки іншому клерку, і та піднімає слухавку службового телефону.

Місті прямує до їдальні мимо зблідлих відвідувачів, які кліпають очима і відвертають погляди. Жінки-відпочивальниці піддивляються за нею крізь пальці, схожі на павучі лапи. Іде повз господарку. Мимо столиків «три», «сім», «десять» та «чотири» — до столика «шість», за Яким сидить детектив Стілтон разом із Ґрейс Вілмот і лікарем Туше.

На столику — полуничні коржики. Кава. Пиріжки із заварним кремом. Розрізаний навпіл грейпфрут. Вони снідають.

Стискаючи скривавлений ніж, Місті підходить до них і каже:

— Детективе Стілтон, я з приводу моєї доньки. Моєї доньки, Теббі. — Місті каже: — Гадаю, вона ще жива.

Рука Стілтона з грейпфрутом у ложці застигла біля його роззявленого рота. Він питає:

— А хіба ваша донька мала померти?

Вона потонула, каже йому Місті. Він має вислухати її. Тиждень чи три тому — Місті точно не знає. Вона не впевнена. Бо її замкнули на мансарді. І причепили на ногу отой гіпсовий зліпок, щоб вона не втекла.

Її ноги під спідницею вкриті кров’ю, яка тече, не перестаючи.

Тепер уже вся їдальня спостерігає за ними. І прислухається.

— Це змова, — каже Місті. Вона простягає дві руки до переляканого обличчя Стілтона, наче бажаючи його заспокоїти. Місті каже: — Спитайте Ангела Делапорте. Невдовзі має статися щось жахливе.