Чак Палагнюк - Щоденник

Час від часу власниця будинку довбе ногою стіну і вигукує:

— Може, ви мені скажете, що ви там замислили?

Сьогодні тепло й сонячно, незначна хмарність, і якась домовласниця, що як зателефонувала з Плезант-Біч, сказала, що, як виявилося, зникла її сніданкова кімнатка і декому краще було б негайно приїхати і самому подивитися. Місті подзвонила Ангелу, і він зустрів її, коли пришвартувався пором, щоб потім поїхати разом. Він прихопив із собою фотоапарат, а також торбу з лінзами та плівками.

Може, ти пам’ятаєш, Ангел мешкає в Оушн-Парку. Кажу тобі наздогад: ти законопатив його кухню. Він каже, що те, як ти пишеш літеру «М» — перший горбок вищий за другий, — свідчить, що ти цінуєш власну думку вище задумку громади. І що твоя прописна «н» з різко скошеною внизу другою паличкою вказує на те, що ти не схильний до компромісів. Це — графологія, наука точна і справжня, каже Ангел. Побачивши оті слова у своїй пропалій кухні, він захотів поглянути і на інші будинки.

До речі, він каже, що те, як ти пишеш свої прописні «з» та «у», схиляючи нижнє заокруглення вліво, свідчить про твою сильну прив’язаність до матері.

І Місті сказала Ангелу Делапорте, що тут він, безперечно, мав рацію.

Вони з Ангелом поїхали до Плезант-Біч, і двері їм відчинила жінка. Вона поглянула на них, закинувши голову так, що лінія її погляду збіглася з лінією її носа. Виставивши підборіддя з тонко стиснутими губами і скоцюрбивши жувальні м’язи в куточках щелепи, наче маленькі кулачки, жінка саркастично спитала:

— А що — Пітеру Вілмоту ліньки самому тут нарисуватися?

Стиснувши отой маленький м’яз, що йде від нижньої губи до підборіддя, тобто підборідний м’яз, так міцно, що на шкірі підборіддя з’явилося безліч дрібних ямочок, вона каже:

— Починаючи із сьогоднішнього ранку мій чоловік тільки й знає, що прикладається до пляшки.

Підборідний м’яз, зморщувальний м’яз — усі ці маленькі м’язи обличчя — це те, що ти відразу ж вивчаєш на курсі анатомії в мистецькому коледжі. Завдяки цьому ти вже зможеш розрізняти фальшиві усмішки, бо м’яз сміху та шийний м'яз сильно відтягують вниз нижню губу, роблять її ледь не прямокутною і оголяють нижній ряд зубів.

До речі, не таке вже й велике досягнення — вміти розбиратися, коли люди лише прикидаються, що ти їм подобаєшся, а коли — ні.

У кухні цієї жінки жовтий шпалерний папір відстає від отвору біля підлоги. Жовті кахлі на підлозі вкриті старими газетами та білою гіпсовою пилюкою. Побіля діри стоїть пакет для покупок, доверху напханий шматками розбитого гіпсокартону. Стрічки порваних та скручених жовтих шпалер стирчать із мішка. Жовтих шпалер із цятками маленьких помаранчевих соняшників.

Жінка стояла поруч з дірою, склавши руки на грудях. Кивнувши на отвір, вона сказала:

— Це там, прямо всередині.

Монтажники стальних конструкцій, пояснила їй Місті, вони прив’язують гілку дерева до вершини нового хмарочоса чи моста на знак того, що під час спорудження ніхто не загинув. Або для того, щоб принести благополуччя новій будівлі. Це зветься «увінчання гілкою». Чудернацька традиція.

У головах отих будівельників повно всіляких ірраціональних забобонів.

Місті сказала домовласниці, щоб та не турбувалася.

Її зморщувальний м’яз стискає брови над переніссям. Її levator labii superioris підтягує верхню губу — і на обличчі з’являється глузлива посмішка, а ніздрі погрозливо роздуваються. Її depressor labii inferioris відтягує нижню губу, оголяючи нижній ряд зубів, і вона каже:

— Це вам доведеться потурбуватися.

А за отвором — маленька темна кімната, оперезана з трьох боків умонтованими в стіну жовтими сидіннями, щось на кшталт кабінету в ресторані, тільки без столу. Мабуть, через це домовласниця і зве її «сніданковою нішею». Жовтого кольору кімнаті надають жовтий вініл та жовті шпалери на стінах. І все це вкрите закарлючками, нанесеними чорною спрей-фарбою, — Ангел водить її рукою по стіні, де написано: «…спасемо наш світ, знищивши оцю армію загарбників…»

Це Пітерова чорна фарба, це його розірвані речення та каракулі. Його рисочки. Фарба петляє через узяті в рамку малюнки на стінах, вишиті подушечки та через лавки, покриті жовтим вінілом. На підлозі — порожні бляшанки з чорними спіралеподібними відбитками рук Пітера, а його чорні відбитки пальців наче й досі стискають ці бляшанки.

Написані спрей-фарбою слова петляють через маленькі рамкові малюнки квітів та пташок. Чорні слова пролягли через маленькі вишиті подушечки, які зазвичай підмощують під сраку. Слова навсібіч розбіглися по кімнаті — і по кахляній підлозі, і по стелі.