Чак Палагнюк - Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Наступного дня після Ялинкової Ночі вулиці палахкотять. Вони сяють. Золоті й сріблясті стрічки сухозлітки зблискують і тремтять на вітру. Потовчені скляні іграшки хрустять під мимоїжджими шинами.

Шот Даньюн: Аукціоніст каже: «Маємо двадцять три. Є пропозиція двадцять три долари. Двадцять три — раз…»

Ехо відступає назад і повертається, щоби поглянути на Тіну.

І Рент каже: «Це правда?»

Аукціоніст каже: «…двадцять три — два…»

Ехо викручує собі шию в один бік, у другий, поки не хруснуть хребці, а тоді каже: «Що правда?»

Рент каже: «Те, що вона сказала…» Він каже: «Ти справді моя подружка?»

І аукціоніст каже: «Продано!»

Канада Мерсер (☼ розробник програмного забезпечення): Ми з дружиною найняли Ехо Лоуренс після одного обіду з друзями. Знайома пара, Тайсони-Нілси, саме народили свого первістка, і потреби немовляти постійно переривали застілля. Після того як матуся укотре вийшла, щоби приділити малюкові увагу, татко сказав: «Я тішуся, що ми поексперементували з сексом утрьох до того, як завели дитину». З немовлям у домі, сказав він, у них би ніколи не знайшлося досить часу та усамітнення, щоб випробувати зв’язування, вібратори та перевдягання в поліційну форму. Але тепер усе це для них — пройдений етап, і тому вони анітрохи не шкодують про появу маленького. Вони мали дуже щасливий вигляд.

Вийшовши з того обіду, ми з Сарою раптом відчули, що в нас дуже мало часу. Уже міркуємо про народження власних дітей, а ще не пробували навіть анального сексу. Ніколи й не обговорювали секс утрьох. За кілька днів ми зателефонували Тайсонам-Нілсам і запитали, як вони зустріли жінку, що погодилася на секс із сімейною парою. Вони знали одну дівчину, яка працювала виключно з парами нашого віку. Дівчину-найттаймера, яка радо відвідає наше помешкання після комендантського сигналу.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Забудь про це. Поліція так і не знайшла того уйобка, що впилявся в мою родину. Останнє, що я пам’ятаю про батьків, — ми їхали. Ми завжди їхали. Мама завжди була за кермом сірої машини, яку їй видали на роботі, такої побитої зусібіч, що вона скидалась на шматок станіолю, який спершу зібгали, а потім спробували знову розкатати нарівно. Мама була інженером комунікацій і тому завжди читала мені лекції про продуктивність у робочому режимі: про продуктивність рівня Е в порівнянні з рівнем К. Вона зупинялася посеред естакади — так, що ми могли поглядати на шосе під нами й на потік автомобілів, що проїжджали внизу, і влаштовувала мені бліц-іспит про щогодинний об’єм і про чинник години пік у розрахунку дорожнього потоку.

Я спала на задньому сидінні цього сірого авта, коли хтось упилявся в нас лоб у лоб.

Сара Мерсер (☼ керівник відділу маркетингу): Коли вона приїхала, ми побачили молоду жінку з — як я назвала б це — сухорукістю. Один її лікоть був викривлений, вигнутий трішки, і ця рука здавалася паралізованою. Пальці згорнулися всередину долоні, й вона ніколи не користалась ними, щоб що-небудь схопити чи підняти. Нога з того самого боку була трохи коротшою за іншу, й вона, схоже, за кожним кроком закидала її аж від самого стегна і зайшла до нашої вітальні, відчутно накульгуючи.

Вона була б дуже гарненькою, якби не парез чи то параліч, який, схоже, залишив усю ліву частину її обличчя млявою та нерухомою. Бідолашка, вона доходила майже до кінця речення та зупинялася з широко розкритим ротом, вочевидь намагаючись видушити з себе потрібне слово. Це були справжні тортури, таких жахливих зусиль коштувало не перепиняти й не закінчувати кожну думку за неї. Після келиха мерло вона розповіла, що всі ці ґанджі походять від однієї травми мозку, якої завдала їй мати, ударивши по голові.

Ехо Лоуренс: Так і є. Я кажу так людям. Моя мама вдарила мене. Так само й тато, але зовсім не таким чином, яким я дозволяю це їм уявити. Насправді формально — це я їх ударила. При імпульсі від зіткнення я кулею вилетіла з заднього сидіння й ударила обох їх у потилицю. Офіцер на місці подій так і не вніс цього до протоколу, але я їм обом зламала шию. Я з такою силою вдарилася своєю головою об таткову, що права скронева доля мозку сплющилася. Ця крихітна ручка, яка в мене зараз є, — це та сама рука, що була в мене у вісім років. Нога трішки виросла. Афазія, коли я видушую з себе слова, — це невеличке крутійство: я вдаю, ніби останнє слово в реченні майже душить мене… і я замовкаю… намертво. Ніби я ніяк не можу видушити з себе потрібне… слово. Ця напруга змушує людей справді мене слухати.