Чак Палагнюк - Рент. Усна біографія Бастера Кейсі

Перегони «Малятко на борту» використовували інший тип прапорця-оказії. Ясна річ, суспільна реакція була куди менш веселою при вигляді машини, що жене, стрімко маневруючи в потоці автомобілів, із дитячим сидінням та малям, нібито забутим на даху.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Аукціоністи починають торги з п'ятдесяти доларів, кажучи: «…Мені почулося п’ятдесят? Хто хоче дати мені початкову ціну в п’ятдесят баксів за лот номер один?»

Це «На буксирі в Семмі», тому сьогодні має бути ніч вівторка. У середу поліційний розпродаж конфіскованого майна в «Радіо-пошуку». Організовано, скажіть? По п’ятницях ми були б на «Патрульному буксирі», оглядаючи тачки. Машини, конфісковані у злочинців. Покинуті машини. Машини, арештовані за ордером на обшук чи через несплачені паркувальні талони. Машини, за якими ніхто не звернувся, прибуксовані з платних парковок. Усі вони за безцінь відходять тому, хто назве найбільшу ціну.

Якщо ви хочете знайти машину, на якій можна поїздити кілька днів, обмалювавши й обліпивши її різною хернею з усіх боків, а тоді впилятися в іншу тачку зі звалища, — це ваш ринок. У вікнах деяких машин, написані неоново-яскравим восковим олівцем жовтого чи помаранчевого кольору, видніють написи: «Зламаний реминь ГРМ». Або: «Тріснла підвска». На одному великому чотиридвернику, все ще закаляному зубною пастою з напису «ЩОЙНО ОДРУЖЕНІ» та обвішаному бляшанками, накреслено на вітровому склі: «Вищрблені вистпи кулчків».

Машина, виставлена на торг просто зараз, побита й пом’ята, — на приборній панелі ви все ще знайдете кірку засохлої крові з прилиплим до неї волоссям.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Лялька немовляти й кріселко були, ясна річ, прикручені. Більшість команд весь час використовували ту саму просвердлену дірку й ті самі болти — щотижня, міняючи дитяче сидіння на кухоль кави або на валізку для ланчу. Інші команди, в міру того як їхні машини вкривалися вм’ятинами та подряпинами й ставали дедалі менш привабливими як ціль, — ці команди починали розвивати основну тему. Замість кухля для кави вони могли прикрутити собі на дах еспресо-автомат і тацю з кавовими чашечками та блюдцями. Кошик французьких булочок з шоколадом. Тонку срібну вазочку з єдиною червоною трояндою, що тремтить у стрімкому потоці повітря.

Шот Даньюн: Аукціоніст монотонно торохтить: «…сімдесят п’ять, сімдесят п’ять, хто дасть вісімдесят. Хто запропонує ціну вісімдесят доларів? Здається, я чув вісімдесят?..»

Рент і Ехо все ще нишпорять по майданчику, зазираючи під капоти. Ехо показує на покорчені, заіржавілі мінівени, все ще розцяцьковані клаптями крепованого паперу й написаними гуашшю словами: «Вперед, командо! Тигри, вперед!» Сидіння й підлога всіяні снеками й фаст-фудними обгортками, залишеними тут, коли команда забралася з авта тієї Ночі Футбольної Матусі.

Ехо відчиняє водійські дверцята купе, на даху якого все ще прив'язана вицвіла штучна різдвяна ялинка. Одним пальцем вона тицяє в кнопку на стерео, але нічого не відбувається. Вона тицяє ще раз, сильніше, і звідти вискакує диск. «Моя улюблена збірка для гонок», — каже вона й крутить диском у Рента перед очима. Ехо каже: «Думала, я вже ніколи її не почую».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: 3 наближенням Дня подяки простенька забута на даху чашка з кавою виростала в індичку з пап'є-маше, пофарбовану та залаковану до лискучо-брунатного стану. У тонконогі келихи, що розхлюпували червоне вино. У сільнички та перечниці. Й у високі білі свічки в латунних свічниках, з яскравими язичками полум'я на батарейках. Експозиція таких масштабів, як правило, значила, що це остання гонка, яку команда проводить у цьому конкретному автомобілі. Встановлення тарелів із бататами й зеленими бобами вимагало просвердлювання десятків дірок крізь дах і стелю.

Для цих пишних автопроводів, які називали «Похороном» або «Останнім забігом», команди приїжджали на маршрут або поле не пізніше ніж за годину до вікна. Поки офіційно не почнуться гонки, ці машини дефілюють у своїх прикрасах та хизуються ними, влаштовуючи грандіозне, прощання, перш ніж нічний заїзд викине їх на звалище.

Шот Даньюн: Художник-записувач усередині мене все ще шукає миттєвостей, гідних виведення. Я все тягнусь назад і торкаюсь порта, готовий клацнути вимикачем. Можливо, вивести цікавий момент з побаченого на власні очі. Те, який вигляд має поїдена іржею машина. Або те, як Рент усміхається до Ехо, коли тільки краєчок її дупи виглядає з-під напіврозкритого капота, а її голос, приглушений мастилом та листовим залізом, каже: «Ця поворотна затулка зовсім зайобана».