Ірена Карпа - Перламутрове порно

Зимове море якесь драматичніше за літнє. Так само, як північні моря зазвичай драматичніші від південних. Важко сказати, чим. Мабуть, своєю неприступністю для більшості людей. Для тупорилих туристів з фотокамерами (типу, зрештою, і нас) та інших непосвячених.

Балтійське море взимку зовсім сіре. І майже не солоне. Воно сходиться (розходиться?) з небом вузькою смужкою туману, відкидаючи тим самим всі попсові метафори про те, що «синє море злилося з синім небом». Стовідсотковий булшит. Сіре небо й сіре море — цілком самобутні явища, і найстрашнішою є та їх межа — незбагненна смужка далекого туману.

Якщо довго дивитися на неї, все всередині напружується, відчувається якийсь ледь помітний тягучий страх. Щось неминуче і водночас нетривке, як сексуальний потяг. В тій смужці, безсумнівно, сходяться плотське кохання і священна смерть.

Можна залишити в ній очі й довіку зостатися сліпим. І з'явиться в тебе після цього внутрішнє бачення чи ні — це вже, пробач, ніхто тобі не гарантує.

Так дивно. Залишатися в самотньому помешканні того, хто від тебе поїхав. Пустота, що гуляє. Ти-пустота.

Якщо таке стається зранку, ти пробуєш влягтися і заснути. Щоби здобути сон, прикликаєш в організм увесь цинізм, що живе в твоїй лімфі. (Оце я загнула — жовч живе в гної! Ну добре). Але інколи помагає, а інколи й ні. Особливо, коли ти на межі сну і неспання… Коли ти справжній і неприкритий. Коли ти надто туманний і нетривкий для того, щоби твоя public personа змогла обіпертися об тебе і зайняти свою звичну позицію «Сру я на всіх без розбору». Хм. Починаєш так щемливо сумувати. Дивно, не?

Смерть моя настане від води і тільки. Вона вже сьогодні йде за мною слідом крок-у-крок, як прикордонники у Трансільванії.

Варто було забратися зі Шрі-Ланки, як буквально на наступний день ті люди і помешкання, котрі ти знав, а можливо, й села, в яких залишався на ніч, знищило велетенське цунамі.

— М-да, погано я тоді пожартував, — каже Аскольд.

— Коли?… — розсіяно питаю я.

— Ну, тоді, коли в аеропорті після прибуття з Коломбо до Москви спитав тебе, чи не хочеш ти знову стати в чергу на реєстрацію.

. — Я сказала тоді, що хочу… — А я не хотів.

— От бачиш. Смерть мене не хоче поки. Видно, не всі її збуджують молодими.

Варто було затриматися на Захованому Морі бодай на півдня довше, і парому на велику землю ми 6 не дочекалися. Шторм на Балтиці триває вже кілька днів. Мені не відомо нічого про жертви. Точну статистику веде хіба Смужка Туману.

— Тут про тебе такі чутки ходять… — каже О V Аскольд, повернувшись із зустрічі з якоюсь женщіной-пра-адюсерєром.

— Які — «такі»? — не відриваючись від монітора, цікавлюся я.

— Ну, що Ката — сука.

— 1 все? Так це ж правда.

— Ну, загалом, все. Це таке резюме.

— А. І хто каже?

— Всі кажуть.

— То передай всім, що я лягла в ванній на холодні кахлі голяком і плачу.

— А чо' голяком?

— Бо так драматичніше.

Аскольд щось ходить по кімнаті тривожними кругами.

— Що ще казали? — я, канєшно, розумію, що його гризе іще якась холєра.

— Не, нічо.

— Кажи.

— Що ти «грязная»… А я сказав, щоби фільтрували базар.

— Йой, дєкую. Честь мою дєвічью захищав, як міг. Та пішли вони на хуй.

— Точно.

— Коли людиноподібні не можуть сказати, що ти: а) тупа; б) товста; то кажуть, що брудна. Дуже смішно. Про всіх більш-менш достойних тьотьок таке казали.

— Угу. І більш-менш достойні тьотьки на тому робили нефігове промо. Кортні Лав… Та, зрештою, і до неї добігати не треба. Згадаймо лишень, як харили Мадонну…

— Ігі. І де вони тепер — ті святоші фриґідні в своїх футболочках La Coste [81]? Ті, що називали її шльондрою, бездарою і все таке? Напевно, грають в гольф, бо сексу в них уже точно нема [82].

— В той час як завдяки Мадонні багато людей можуть мати секс як такий.

— Ну, це ти вже загнув, але прикольно. Я не хочу, щоби вмерла Мадонна. Це буде значити, що я доросла…

Одна моя знайома сказала колись, що вона — класична «подружка підараса». Бо вона пухкенька, смішно вдягається і не має своїх особистісних проблем. Коли я запитала її, чого ж вона обзиває своїх друзів «підарасами» замість називати їх ввічливо «геї», вона сказала: — А самі так просять. Люблять так. Я тоді подумала, що то такий автостьоб. Та все одно, коли мені ставалося при знайомих геях прохопитися фразкою «От підари!» стосовно якихось людей, я червоніла і кусала себе в роті за щоки.