Ірена Карпа - Перламутрове порно

— Ну, as long as they’re happy [70]… — Майнес піднімає брови і засмоктує свою посмішку досередини рота. Виходить якась така дурно-кроєна пиця. Я стукаю його по носі — лице знову стає нормальним.

— Атож. Дай, Боже, щістя… — зітхаю й погоджуюся я.

Кажись, у цій дівчині, попри читку жєн-ского непотребу, збулося найголовніше з жахіть попереднього мені покоління X -

ВОНИ ЧИТАЮТЬ КАТАЛОГ «ІКЕА» [71]В ТУААЕТІ.

Вони з Аско. Бо думаю, він також. Бо хоче залишити цю Берлінську панківську квартиру і переїхати з нею в пенсійні Гельсінкі. Скорбота моя безмежна.

Ми з Майнесом га-а-автоматично попадаємо в Міннину немилість. Я — одразу ж і остаточно після того, як розповідаю Аскові про свої успіхи за минулий рік (під час показу дружбанові відео з мого компа її Високість демонстративно «не цікавляться»: встають і йдуть чесати довге волосся круглою щіткою. Фак — ну чому всі тьоли моїх друзів такі до смішного однакові?! В них ще в усіх, як на сміх, А-подібні фігури. Може, вони почуваються невпевнено через практично відсутність грудей?) Майнес робиться персоною нон-ґрата одночасно зі мною. За компанію.

— Чи, може, після того, як я прислав йому sms про те, що ми нікуди не підемо, «бо Ката каже, що в тебе товста дупа».

— Ти таке написав?! От урод.

— Чого?

— Бо класно написав!

— Ги-ги. Думаю, дуже ефективним було би прийти до Аско й запитати: «Ну, що? Як там поживає твоя екс-гьорл-френд і діти?

— Ага. «А ти вже їм дав своє прізвище, чи вони все ще байстрюки?»

— Бу-га-га. Ні, таки пішли, купимо йому Різдвяний подарунок від мого брата — порно-журнал зі старими жінками.

— Уууу. Я думаю, це буде кінець нашої бьютіфул френдшіп [72], — позіхаю я. — Може, просто купимо йому журнал мод і, тикнувши пальцем у найгарнішу модель, скажемо: «Ти ба, твоя екса вже й на обкладинках. А ти так негарно з нею обійшовся! Під час твого останнього приїзду, коли ти мав сказати, що всьо, кіна не буде, все у нас капут, ти запузатив її на третю дитину! Тепер усе її село повстало проти тебе і піде з вендетою».

— Ага. І дівчина та ліпше з Африки, ніж із Сицилії.

— М-да. Бідолашна Сімейка…

Сімейкою ми кликали цього видозміненого Аско з його 28-річною відданицею. М-да, таки біологічні годинники копають у дупу й західноєвропейок, примушуючи їх чимдуж вити гнізда й заставляти їх канапами від ІКЕА. Йой, бідо моя солодка.

Коли ти після київських цін на тайське їдло (100 з копійками гривень за тарілку том-яма [73]на Подолі!) опиняєшся в рядовому тайському ресторанчику в Берліні, зжерти хочеться геть усе. Ти жаднічаєш, набираєш побільше, і щоби там якомога рясніше креветок, кокосового молока, бамбуку і зелених бобів — а патом і ґаваріт: у мєня живот баліт. Так мені мама казала, коли я з голодного переляку на першому курсі поз'їдала геть усе, що було більш-менш органічного в хаті.

Я важу якось страхітливо мало — 45 кг — тож треба напихатися. З такою вагою навіть дайвінг заборонений. Не кажучи вже про те, що я не люблю худих дівчат. А в самої можна анатомію на спині вчити. Або просто чухати об мою спину іншу спину — дуже вже вона в мене рельєфна. Тільки не від м'язів, я ж не дядя-качок.

Мікка — фінський приятель Майнеса — дуже великий і повільний. Як ведмідь із герба Берліна. Цікаво, чи збирають ведмеді морошки на болотах Лапландії? Як і більшість моїх скандинавських знайомих в районі тридцятки, він іще студент.

— Ага. Просто в нас така, ну ду-у-уже складна система навчання, — каже Майнес і регоче.

Мікка вперше стикається з тайською кухнею, я раджу йому «класіку жанра», він ввічливо вислуховує всі мої пояснення до кінця і бере собі щось зовсім інше — вочевидь, найдешевше. І відразу ж забуває назви того, що набрав. Так що, коли офіціантка приносить нам по 3 цілком однакові на вид страви на тарелях, нам доводиться в них копирсатися і нюхати їх, аби розібрати, що є чиє. Щоби Май-несу, не доведи, Деметра, не попало м'ясо, а лише рослинки. Бо буде Майнесу капут.

— От. От що мене рятувало в Китаї! — Майнес відкриває свій гаманець, гордо демонструючи рожеву карточку з червоним сердечком із золотим обідком. Над сердечком кульковою ручкою виведено 3 китайські ієрогліфи. -ВЕГЕТАРІАНСЬКЕ! — переможно вигукує Майнес. — Це одна тайванська офіціантка мені написала. Інакше — смерть. Китайці якось уже тулили мені геть усе — свинину, жир, курятину — а коли я казав: «Ні-ні, БЕЗ м'яса!!!» — вони приносили просто інший вид м'яса і казали, що це вже точно без м'яса.