Люко Дашвар - Битi є. Макар

Дихати боявся: здавалося, видихнеш і — нема! Ні цієї фабрики, ні карколомної пропозиції, ні самої Марти. Віри не йняв. Хіба так буває? За майже рік тирлування біля владних тільки один шлях до багатства і незалежності вирахував: настільки втертися у довіру до Сердюка, щоби за його спиною від його імені вирішувати «питання» і брати за це немалі гроші. Так робила Марта. Він знав. Це вимагало бійцівських якостей: і розуму, й хитрості, й передбачливості, немалої виверткості й самовладання — не кидатися на будь-яку пропозицію. Та механік планував спробувати… Щоб років за п’ять-шість накрасти стільки, щоб відчалити і розпочати власну справу. Хоч у статусі нардепа, хоч без нього. Однією нічною розмовою вправна Марта вибила з його життя кілька небезпечних років сумнівних заробітків, прошепотіла:

— Це доля, Сашенько! Таке трапляється раз на життя. Сусідка по палаті продає невеликий бізнес. Файно для початку. А з бізнесом і в депутати — набагато простіше. Ти, звичайно, планував автомийку відкрити, але шиття — перспективніша справа. Як думаєш?

Макар — хоч мордуй! — ніяк не міг пригадати, про яку автомийку згадує Марта. Він взагалі мало чого пам’ятав з хмільних годин. «Мабуть, п’янючим був і щось ляпнув. Треба припиняти», — напружився.

— Шиття? Хіба це реально?

— Завтра зустрінемося з паном Голобородьком, зрозуміємо, — упевнено кивнула Марта. — Не думаю, щоби колишній будинок побуту коштував, як «ферарі».

Макар обійшов будівлю, знову став перед парадним входом. Про Мартин записничок згадав. «Невже просто купить мені фабрику? — збентежився. — А як виставить такі умови, що я під ними стану рачки? Це ж Марта!»

— Рано радіти… — прошепотів роздратовано.

Помітив біля вхідних дверей порожній пластиковий стаканчик, підняв, вкинув в урну.

— Якого тут… смітити? — по-хазяйськи.

Марта раптом усвідомила: вона на вершині. Не на тій благословенній, що дарує задоволення, спокій і радість після неймовірного сходження. Ні. Тут місця того — клаптик ґрунту для однієї ноги! Вітер дме: мить — і скине. А до спини торба прилипла, і не знати, що в ній — парашут, що врятує й перенесе на іншу, вищу вершину, чи каміння — ляп на землю! І тільки жижа…

— Як же його все викрутити? — Лежала під крапельницею, схеми — торговками на базарі: кожна своє пропонує.

Гроші знайти — півсправи. Як Сердюкові все подати, щоби не психонув, не поруйнував, допоміг чи хоча би не заважав? Сашко, фабрика, шеф, політика, вибори, гроші, гроші, гроші… Вони з Голобородьком домовилися зустрітися сьогодні надвечір. Марта мала глянути на фабрику, обговорити ціну, щоби уже остаточно вирішити, чи варто у халепу лізти.

— На роботу, коханий! Ти — на роботу! — наказала Макарові, коли той привіз одяг. — Раптом Володимир Гнатович повернеться.

— А як же фабрика? — ляпнув наївний механік, ніби однієї нічної розмови достатньо і вже цього дня він мав стати хазяїном невеличкого двоповерхового приміщення у центрі з усім, що є всередині.

— Думаю, любий, думаю… — ошелешила.

Макар ледь стримався: значить, питання ще не вирішено? А він знав… Такого не буває. Маячня. Вона просто знущається! Подався геть, а Марта обережно встала з постелі, пішла до ліжка Ганни Григорівни Голобородько, що так і спала собі біля вікна, ніби за все життя відсипалася.

Надвечір, енергійна й збуджена, мов кобила на іподромі, навантажена вкрай корисною інформацією після розмови зі старенькою мамою пана Голобородька, Марта стояла перед колишнім будинком побуту на Печерську, обмацувала його чіпким поглядом.

— «Фабрика швейних послуг “Есфір”», — мовила вголос. Обернулася до Голобородька, що він тупцював поряд. — Чому «Есфір»?

— У мами близька подруга була. Есфір Мойсеївна… Видатна людина. Через Майденек пройшла. Рано померла. На її честь мама назвала фабрику.

— У вас надзвичайна мама…

— Ходімо всередину. Побачите, як вона виробництво налагодила. Усе блищить, працює.

Марта йшла охайним довгим коридором, та дивувалася не чистоті й порядку. «Як такий ласий шматок прямісінько у центрі міста досі нікому в око не втрапив? Вчасно я…»

У директорському кабінеті присіли.

— Ну? І скільки просите? — без церемоній запитала Марта.

Американський громадянин виявився справжньою капіталістичною сволотою — затребував півмільйона доларів і гарантії того, що профіль виробництва буде збережено.

— Це важливо для мами, — пояснив.

Марта гідно витримала удар.

— Справедлива ціна.