Євген Гуцало - Блуд

… дурні ці чоловіки, дурні, й ніколи не порозумнішають. Прийшла я додому від полюбовника, то чого ти до мене лізеш? Ти до мене не лізь, раз я прийшла від полюбовника. В мене ще свято в душі, а ти береш і моє свято псуєш? У тебе ж однаково краще не вийде, ніж у полюбовника, то чого ти лізеш і страмишся? Тільки все зіпсуєш. І ти хочеш, щоб я тебе після цього любила? За що? За те, що ти зіпсував моє свято?

… Моя баба все життя гиркала на мене, жодного такого дня не було, щоб не гиркала, а це два тижні — як шовкова. Задоволена. Я думаю, чим ти так задоволена? Вчора навіть пішов на вокзал. Думаю, буде їхати з роботи електричкою з Києва, то, може, якийсь мужик її проводжатиме, але не така ж вона дурна, хоч і моя жінка, ніхто її не проводжав, пильна…

… о, я пам’ятаю свою першу жінку. їй тоді було вісімнадцять років, ішов дев’ятнадцятий. Її привів у гуртожиток Аркаді й Кацман, киянин, заочник політехнічного інституту, він тоді працював у комсомольському штабі на так званому «стані 1700» у Маріуполі. Алла, проститутка з проституток. Аркадій ще запитав: «Ти не боїшся з проституткою?» А я йому сказав: «Чого б це я мав боятися з проституткою? Хай проститутка боїться». Так йому сказав, хоч у мене ніколи ніяких проституток не було. Андрій сказав: «Я з нею договорився і за себе, й за тебе. Спочатку піду я, а потім підеш ти». Спочатку пішов Аркадій Кацман, а я, нервуючи, подався в ресторан «Північ», був такий ресторан біля гуртожитку робітничої молоді, й замовив собі пляшку портвейну. Я ще не допив вино, як прибіг Аркадій: «Чого ти тут розсівся? Ми ж договорилися, що ти чекатимеш біля гуртожитку». Я подивився на годинник — не минуло навіть тридцяти хвилин — і запитав: «А ти вже?» — «Я вже», — сказав Аркадій. «А де вона?» — «Чекає в гуртожитку, йди, я з нею про все договорився. Вона з усіх бере гроші, а мені дала безплатно й тобі дасть безплатно. По любові».

… жартував був один зі мною, це ще коли я в тролейбусному парку робив. Сміявся з мене, дотепник. Тільки що — глузує, й весь час тільки з мене, більше ні з кого. Бо хтось пустив поголоску, що я свою жінку не задовольняю. А чом це я свою жінку не задовольняю, хто ж тоді її задовольняє? Задовольняю — ще й як. А цей дотепник: не задовольняєш, не задовольняєш. Але ж допік. Аби не приставав, аби не допік, то я б мовчав, нащо мені здалося його зачіпати. Ну, я йому й сказав: «Ти візьми і в своєї жінки запитай, як я задовольняю». В нього очі полізли на лоба, заціпило, більше не сміявся з мене.

…подивися на мене уважно, правда ж, я цікавий? Іноді я подивлюся на себе в дзеркало й сам собі скажу: ох і цікавий тип, і ніхто не знає, що я цікавий тип, тільки жінка знає. Бо за все моє життя в мене була тільки одна моя жінка, більше нікого не було. Цікаво? Ні, я зовсім не кажу, що в мене ніколи не було ніяких ситуацій з чужими жінками, були ситуації, ще й які, але ніколи не переступав межі. Не хотілося. Мені вже за п’ятдесят, і я ніколи вже такої межі не переступлю, хоч ситуації ще можуть трапитися головоломні. Правда ж, цікавий тип?

… а моєму братові колись побили баян. Брат дуже любив грати на чужих весіллях, то на весіллях й побили. Жених. А брат грав на весіллях з вибором, не кожній нареченій і не кожному женихові. А цей жених знав, кому він грає. І як тільки брат прийшов до нього на весілля й заграв жених сказився, вирвав у нього з рук баян і давай гамселити об стіну. Чому? Тому. Бо в брата була така звичка — грати на весіллях у тих дівчат, з якими він колись гуляв, а він після армії довго не женився, тільки й знав, що гуляти, дівчата його любили, красень. Брат почав клястися перед цим женихом, що не гуляв з його дівчиною, не треба даремно бити баян, то жених йому що сказав? Сказав: «Я знаю, що у вас нічого не було, бо я її цілою взяв, я знаю, що твій баян не винуватий, але що я можу з собою зробити, коли мені твоя музика дуже не подобається!»

…могилу свого батька на Байковому кладовищі я плиткою так і не обклала. Той скульптор, що виготовляв пам'ятник, поставив пам'ятник, а потім поклав свою долоню на мою задницю й каже, що облицює плиткою пам'ятник без усякої черги, бо в нього брат працює в крематорії на спалюванні трупів, то все влаштує дуже швидко, ось тільки нам треба договоритися. А малому Женьці тоді було три роки, він як почув про гроші, то зразу ж заплакав, бо подумав, що поганий дядько-скульптор хоче у його мами відняти гроші. Ох і ридав!

…де тільки все дівається? Олька мені розказувала колись. Як Рилєєва переслідували в Києві, як він тікав у Сибір, а з собою прихопнв її. Сімнадцять років їй було, й вона його дуже любила. Пам'ятаєш, я тобі розказувала, як він там на озерах у тайзі стріляв качок, а Олька, наче мисливська собака, кидалася в холодну воду — й приносила йому качку в зубах, Це він її навчив, щоб у зубах. А потім запідозрив, що вона підіслана, що вона агент кадебе — і давай її мучити, щоб призналася, й чим більше вона відмовлялася, тим дужче він її мучив. Бо ж у нього була манія переслідування, він тому й на Сибір тікав. А коли в них не стало продуктів, то Олька відчула, що Рилєєв хоче їі з'їсти, й тоді вона втекла від нього, ледве не здохла в тайзі. А недавно випадково зустріла його на Хрещатику, й ледве впізнала, й він ледве її впізнав. А так любила, І де тільки все дівається?