Євген Гуцало - Блуд

… рідна моя жінка, чого ти так пильно дивишся на мене? Так, наче бачиш на моєму лобі ті роги, які ти колись так щедро ставила мені. Еге, була ти колись щедра в молодості, але в старості стала скупа: щоб добро не пропадало, то всі роги, які наставила мені, ти, стерво, пустила на пантокрин.

… ще недавно оця всім відома мотрона працювала в міністерстві освіти, вже пішла на пенсію, бавить онуків. Це тепер здається, коли дивишся на неї, що вона завжди була стара, але це ж неправда, була колись вона молода й жила в студентському гуртожитку по вулиці Жертв Революції. Нема тепер ні цього студентського гуртожитку, ні вулиці Жертв Революції, — та ні, вулиця зосталася, тільки тепер називається по-іншому. І жила майбутня мотрона в кімнаті разом з іншими дівчатами, й прийшов якось до неї тоді ще молодий хлопець, але в майбутньому (це майбутнє тепер- от якраз настало) великий знавець криміналістики та юриспруденції, защепнув двері кімнати на клямку, й коли вона злякано закричала до нього, щоб не підступав близько, сказав їй похмуро: «Не кричи, Тамаро. Ти ж Вовці дала? — дала, ти ж Борисові дала? — дала, ти ж Богданові дала? — дала, всім дала, то чого ти кричиш, дай і мені».

… мій Федір усе життя мені вірний. Я не знаю, щоб коли-небудь він був мені невірний, а може, я чогось не знаю? Скажете, Федір — дурний? Скажете, а чим ти, Фросю, така гарна та славна, що він як припав колись у молодості до твоєї криниці, то й не відірветься ніяк? Скажете, спрагу можна задовольнити з будь-якої криниці, та й чи найглибша твоя криниця, та й чи найсмачніша твоя водиця! Еге, всяке набалакати можна, але факт залишається фактом: навіть коли Федір у відрядженні, у від'їзді, то однаково не пригощався з чужої криниці, а журився за моєю. І все допитувався у мене, чому я завжди дружу з такими негарними жінками. Хоч на яких різних роботах я робила, хоч з якими подругами дружила, а він усіх їх запам'ятав і всіх по пальцях може перелічити. Колись Жанна з овочевої бази — негарна, але заміжня, двоє дітей. Діна з кулінарії— страшненька, але замужем, двоє дітей. Тетяна Михайлівна з дитячої бібліотеки — негарна, заміжня, троє дітей. Тетяна Григорівна з кінотеатру — негарна, ревнивий чоловік, аж четверо дітей, бо так чоловік ревнував, що завжди при дітях тримав, при пелюшках. Усі замужем, усі з дітьми. Федір як бачив котрусь мою подругу, то йому аж зуби ломило, кривився. А торік трапилося з ним, такого ще ніколи не було. Ми вдвох з чоловіком спимо — посварилися чи не посварилися, а в ліжко разом, це ще мене покійна матінка так навчила, що в ліжку помиритеся, коли до ліжка посварилися, й святу правду казали покійниця, земля їй пухом. Федір усю ніч прогладив мене по голові, по волоссю, а в мене ж густе волосся. Погладить — і засне, проснеться — й погладить. Погладить — і засне. У нас дата якась у ту ніч була, весільна, одним словом, то він усе хотів відзначити в ліжку цю дату достойно — й не зміг. Проснусь я вранці, а в мене волосся з лоба задерто назад, злиплося, ковтун ковтуном, а Федір темніший ночі, не дивиться в мій бік. А ввечері я привела з нашої роботи гостю, свою товаришку Марію Гордіївну, що мій, як побачив, і рота роззявив, бо така вона мила та славна й не нарадується, що в гостях у нас гарна-прегарна жінка. І я не нарадується, що чоловік не нарадуюся, що красиву подругу привела прямо додому. Бо я вже після минулої ночі знала, що він мені не зрадить, залишиться вірний, то хай хоч потішиться на жіночу вроду, що не всі мої подруги — тільки крокодили. А чого я вибирала собі таких подруг? Теж за порадою моєї покійної матінки, земля їй пухом. Бо вона вчила ніколи не товаришувати з вродливою подругою, а тільки з негарною, бо скільки в тебе вродливих подруг — стільки, вважай, у твого чоловіка інших жінок, крім тебе. Бо кожна твоя вродлива подруга, то, вважай, друга, третя, четверта, п'ята, шоста, сьома жінка у твого чоловіка, крім тебе. То хіба тобі треба розладу в сім'ї, вчила моя покійна матінка, то нікого й не приводь красивих, а самих негарних, бо я, каже, була колись молода й дурна, мала красивих товаришок на свою голову, то хоч ти повчися на моїх помилках, хоч поживи в мирі-злагоді. Й таки пожила в мирі-злагоді, це правда. А тепер дружу з Марією Гордіївною, тепер можна, бо тепер ми з Федором теж лягаємо вдвох у одне ліжко, дуже звикли, не відвикнемо, він погладить мене по голові — й засне, проенсться — погладить, погладить — засне, а на ранок у мене тільки збивається з волосся ковтун на моїй голові, а більше нічого, то я спокійна.