Володимир Єшкілєв: Втеча майстра Пінзеля

— Це наказ, сину мій. Наш наказ. Ти навчиш його грати в «комету».

— Це заважатиме. Це дуже заважатиме.

— Ми дамо йому гроші окремо. Він не уриватиме від твоїх заробітків.

— Ваша Еміненціє!!!

— Добре-добре, Бомбаро, не треба… Підведися, сину мій, підведися, ми тобі наказуємо… Отже це не обговорюється. Ти навчиш його грати в «комету», як умієш це ти. Й він продовжить нашу справу тоді, коли ти достойно й щасливо відпочиватимеш у гарячих обіймах Антонії. Вона ж у тебе гаряча жінка, Бомбаро?

— Вона гаряча, немов нова пічка в пекарні Лисого Джеромо.

— Головне, що вона є доброю християнкою і вірною дружиною. Я пам'ятаю її побожну матінку. Цю достойну жінку, здається, теж звали Антонією. Мир їй… До речі, нам подобається, що ти називаєш справу «кометою». Ти сам це придумав?

— Я колись усіх обігравав у «комету». Були часи, так… Тобто обігравав не в нашу «комету» , а в карти. Якось у Барселоні я обіграв самого пірата Скіапареллі, якому в картах допомагав диявол. Самого Восьминога Скіапареллі! Я виграв тоді у нього такий здоровенний золотий хрест. Той неспокутний грішник зняв його з мексиканського біскупа… Я відніс хреста до монастиря… Я радий, що ця назва тішить Вас, найдобрішого…

— Гру в «комету», Бомбаро, придумав сто років тому великий кардинал і великий гравець Мазаріні. Наша мати з роду Мазаріні.

— Яка достойна кров! У нас кажуть, що в крові родичів князів Церкви живе Боже благословення… Ваш родич, певно, був дуже розумною й вигадливою людиною.

— Дуже розумною і дуже вигадливою, твоя правда, сину мій. У баккару він обігравав весь Париж. Усю Францію. А ще він був дуже побожним і — свого часу — дуже прислужився Святій Справі.

— Ми теж послужимо їй, Ваша Еміненціє.

— Послужимо. Так, так, звичайно. Підійди до нас, Бомбаро… Нехай Бог благословить тебе, сину мій…

[Буданів на Сереті, Подільське воєводство, 2 червня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]

— Святі праотці, хто до нас завітав! Хаво, життя моє, ти тільки подивися, хто до нас завітав!

Старий єврей вистрибнув з-за великої чорної шафи назустріч Майстрові Пінзелю, розлякуючи цілу зграю смугастих котів. Він був голомозим і довгобородим. Колись Майстер Пінзель саме з нього зробив велику статую Пророка Авраама для Бучацького костьолу. Десять років, що минули, змінили модель на гірше. Зуби в старого повипадали. Всі, окрім двох, що стирчали з-під зарослої губи загрозливими жовтими стрижнями. Сивий вінчик нечесаного волосся став ріденьким — чисто тобі очерети, потовчені мисливським рушенням Канівського старости.

— Сервус! Як твій ґешефт, Цві, як родина?

— Богу дякувати, Майстре, Богу дякувати. А я Ви живете-поживаєте? Як дорогоцінне здоров'я Вашої дружини, шляхетної пані Ельжбети? Як діти?

— Всі здорові. Діти підростають. Доля мирна — талан обраних.

— О-о! Як мудро сказано, Майстре, й так чітко, немов це Ви псалом читаєте. Доля мирна! Біля нашого пана старости це ж дійсно — талан. Ясновельможний все ще замість вепрів відстрілює бідних євреїв?

— Вепрам також перепадає.

Співрозмовники перезирнулися і помовчали. Майстер Цві вважався одним з найкращих таксидермістів [3] Майстри, що виготовляють опудала тварин. воєводства. Виготовлені ним опудала і макети тварин прикрашали замки та палаци магнатів від Умані до Варшави. Канівський староста Микола Базилій Потоцький подарував королеві Авґусту опудало впольованого величезного вепра, зроблене Цві. Дубовий каркас для опудала та ліпну форму допомагав робити Пінзель. З того часу між майстрами встановилося щось на кшталт конспіративного порозуміння.

Час від часу Майстер Пінзель навідував Майстра Цві. Вони зачинялися в домі опудальника, жодне вікно якого не виходило на двір. Ніхто не знав, що роблять за глухими жовтими мурами таксидерміст і скульптор. Кушніреві й шинкарчині діти, котрі товаришували з синами Цві, намагались вивідати цю таємницю. Але численні сини і доньки опудальника мовчали мертво, а їхня мати Хава недобро зиркала на малолітніх шпигунів. Ті ж від ії чорних поглядів нітилися і тікали.

«Відьмаки», — зрозуміли у Буданові й заспокоїлися. З півночі знову підповзала європейська війна, дорожчав хліб, і посполитим було не до чаклунських справ.

Тим більше, що чаклунство в ті часи не було дивиною. Відьмаками і чаклунками кишіла та непевна доба. Знаним відьмаком був покійний вояк короля Ліщинського, колишній коронний гетьман і воєвода Юзеф Потоцький. Відьмаками були радник короля Авґуста коронний підканцлер Вожицький та конфідент [4] Довірена особа. могутніх князів Чарторийських Франтішек Скриман. І сущою відьмою усі вважали старезну графиню Мнішек, тещу коронного гетьмана, сестру сандомирського воєводи Тарла та матусю коронного гофмаршала.