Володимир Єшкілєв - Імператор повені

Сапфіра завернула до бічного портика. Анемподест зауважив, що у центрі площі стоять мажі й вози з відпочиваючими опадлійцями. Їх було не більш як півсотні. Деякі спали під веларіумами, на бруківці.

«Що це за табір?»

«Це — Карнавал».

Прочанина пересмикнуло від образи. Не для того він тут, щоби вислуховувати невдалі жарти. Помітивши його ґримасу, Марципанова Акробатка підтвердила:

«Так. Ті, що на возах і під тентами — офіційна частина Карнавалу. Як і встановлено від початку Сущого — на Ринковій Площі, у центрі міста».

«Але ж вони сплять».

«Карнавал триває вже триста років. Не можна ж безугавно веселитися три століття. Люди все ж таки».

«Карнавал триває задля Карнавалу?»

«Не зовсім».

«А нащо?»

«Для витіснення Абсолютного Зла злом звичайним. Адже Абсолютне Зло — це те, що після Карнавалу».

«?»

«Зараз побачиш Музейну Колекцію і тоді вже все зрозумієш».

«Сподіваюсь», — промимрив Анемподест і ще раз озирнувся на сплячих карнавальників. Тепер він зауважив, що вози дуже старі, розсохлі, майже розвалені, а бруківку Ринкової Площі у кілька шарів вкривають ковдри, подушки і ліжники з козячої повсті. Великі смугасті коти вешталися тим ганчір'ям і хтиво нявкали.

Він задивився на котів і ледве не загубив поводиря. Сапфіра швидким кроком пройшла крізь портик і вже завертала у бічний провулок. Прочанин чимдуж побіг за нею. Обличчя під маскою одразу вкрилося потом. Він наздогнав дівчину перед чорним фасадом споруди, яка нагадувала костьол єзуїтів у Львові, але перевищувала його розмірами принаймні втричі. Над арковим входом вигинався щербатий напис [49] Pantodape historia (лат.) — змішана історія. :

Напис дублювався ще кількома абетками, літери яких Анемподест вже бачив на моноліті у Райдужній Горі. Сапфіра потягла за кільце масивні двері й увійшла до Музею. Прочанин рушив слідом, попередньо перехрестившись і поклавши руку на держално кинджала.

Він очікував побачити величну залу, а опинився у маленькій, захаращеній шафами і комодами кімнатці. За масивним столом, що займав третину музейного передпокою, сидів добродій у довгому повстяному жупані і без машкари. Його невиразне, євнухоїдне обличчя було крейдяно-білим, круглі очі поглипували по боках. У піднесених бровах і густих зморшках лоба застиг задавнений переляк. Тільки ніс добродія був видатним: хрящуватим, з нервовими крильцями, які безперервно ворушилися, немов напнуті появою прибульців.

«Познайомся, Витискуваче, це — Пйотр Шун'ята, широко знана серед тутешніх племен і народів особа, — відрекомендувала добродія Марципанова Акробатка. — Ми ще називаємо його Гімнософістом [50] В античну добу та у часи Середньовіччя гімнософістами називали індійських факірів (йогів) і всіх, хто практикував ритуали Ведійської релігії. Вважалося, що ведична мудрість (софія) формалізована лише у формі ритуальних пісень (гімнів). за його незбагнену любов до іноземної мудрості. У Східному Квадранті, уяви собі, деякі мудреці вважають, що праматірною субстанцією всіх світів була найзвичайнісінька Порожнеча… Так-от, три тисячі триста актів тому цей непереможний зух грав у „Мнемозаврі“ Орфея, а дочка останнього Великого Стратега була тоді нашою Еврідікою. У нього, зрозуміло, нічого не вийшло з урятуванням коханої й Еврідіку просто на сцені Театру зжер приблудний ґоблін, що грав Владику Гадеса. Завдяки цьому от героєві припинилася остання правляча династія Опадла».

«Як я вас всіх ненавиджу…» — зітхнув Пйотр.

«Переселяйся».

«Куди? Ви ж, волоцюги, усюди живете…»

«У Гадохху, наприклад. Там вже точно нікого з нас не зустрінеш».

Шун'яту пересмикнуло. Він підвівся, забрязкали ключі.

«Чекай, — зупинила його Сапфіра, — я ж тебе ще не познайомила з новим Витискувачем».

«А що, я його не бачу? — огризнувся невдаха. — Такий самий, як і всі попередні. Нічого не тямить в Особливій Обороні, маску носити не вміє, сопе як простуджений кобольд, а ще хоче попити водички з Потоку Хореф і після всіх пригод переселитись у Вічну Візантію».

«Послухай-но, чоловіче, — втрутився до розмови Анемподест, якого за живе зачепило порівняння з якоюсь недужою істотою. — Я може й не тямлю нічого у вашій обложній стратегії, але ні потоків, ні візантій не виборюю. Я лише йду молитися про спасіння своєї грішної душі до Святого Божого граду Єрусалиму».