Володимир Єшкілєв: Побачити Алькор

Жалюзі на вікнах кабінету директора агентства завжди тримали закритими. Колись Лавр думав, що так зроблено спеціально для захисту від прослуховування, але потім йому пояснили, що шефа ще з часів Афгану ковбасить від сонячного світла. Величезне крісло ледве вміщало його титанічну фігуру. Кремезний від природи, шеф в останні роки додав півцентнера і тепер міг би грати в детективному телесеріалі Ніро Вульфа [1] Ніро Вульф — приватний детектив, головний персонаж пригодницьких романів американського письменника Рекса Стаута. Описаний як надзвичайно товста людина. . Було помітно, що піджак його робочого костюма вже давно не виконував функції застібання, а фронтальна частина неосяжного черева пнулася лягти на стіл поряд з лептопом. Цей новенький наворочений лептоп нахабно контрастував з вигорілими горіховими панелями стін і меблями брежнєвської доби, котрі перекочували сюди з горища якогось аграрного інституту. Колись Лавр подумки визначив, що лептоп контрастує з горіховим інтер'єром не просто «нахабно», а «темпорально». Але схаменувся і назавжди відредагував оціночне судження. У директорському кабінеті словесам на штиб «темпорального» було заборонено з'являтися навіть у задніх думках працівників. А якби щось подібне працівник наважився висловити уголос, то до кінця перебування в агентстві його записали би до галімого розряду «ботаніків», а саме перебування було б недовгим. Людина старої школи, директор вимагав від підлеглих суворого мислення і лаконічного стилю.

— Викликали, Іване Ваграновичу? — Лавр зупинився за три кроки від директорського столу.

— Так, викликав. — Директор кивнув на стілець, припасований до низької тумби, захаращеної стосами паперів.

Коли ранком Лавр заходив до шефа, на цьому стільці також лежала гірка, складена з товстих блокнотів і різнокольорових тек з паперами. Вони лежали там завжди, відколи Лавр почав працювати в агентстві, але тепер кудись щезли. У кабінеті стояли ще крісла і стільці, але директор указав викликаному співробітнику саме на цей, несподівано звільнений від паперового іга. Лавр завжди був чутливим до таких дрібниць. За такими нібито дрібницями він завжди відчував присутність кармічних знаків. Чогось такого, що віщувало зміни. Невідомо, на краще чи на гірше, але зміни.

Зайнявши стілець, Лавр ще зо дві хвилини чекав, поки шеф щось обдумував. При цьому товстун робив вигляд, що знайшов щось цікаве на дисплеї лептопа. Нарешті директорські очі відірвалися від кольорової гри рідких кристалів і переконливо зупинилися на Лаврі. Той відразу згадав, що в нього на краватці є плямка. Не дуже помітна, довгаста така плямка жиру. Але, за наявності бажання, шеф міг би її зауважити.

— Є для тебе завдання, — трубні регістри шефового баса повністю відповідали його габаритам. — До нас звернулась одна організація, — шеф кашлянув, — треба їм організувати охорону їхнього храму…

— Церкви?

— Ти дослухай, не перебивай! — Очі шефа невдоволено примружилися. — Ні, це не церква. Це масонська організація. Масони. Ось так. Є в нас і такі джентльмени, як виявилось. Вони мають державну реєстрацію, ми перевірили. Все законно. Джентльмени солідні. Тепер вони наші клієнти. Там у них, як я зрозумів, окремо розташована будівля, треба подивитись, яке там спостереження, які підходи до будівлі, стики зон, вікна і все таке. Ну і «Периметр» їм установити, якщо буде можливість. Це вже сам подивишся, на об'єкті.

Шеф замовк і знову втупився у дисплей. Лавр відрахував до десяти і промовив з винятково делікатною інтонацією:

— Дозволите запитати?

— Що?

— Чому раптом я, Іване Ваграновичу? У нас по таких об'єктах є спеціаліст — Дашковський.

— Він відмовився. Категорично. Каже, що сильно віруючий і до тих бузувірів не поїде ні за які гроші. — Шеф випнув нижню губу, ніби хотів дотягнутися нею до кінчика носа. Було помітно, що релігійна відмазка Дашковського йому не сподобалась. — Ти ж у нас несильно віруючий, чи як?

— Я, Іване Ваграновичу, до всіх без винятку релігійних об'єднань ставлюся з повагою.

— От і добре, що з повагою, — погодився шеф. — Там іще одне. Хтось на той їхній храм уночі напав, треба буде із цим теж розібратись.

— Розберемось, Іване Ваграновичу. А напад був збройний?

— Так. Зараз я тебе познайомлю з представником клієнта, — директор десь під столом натиснув невидиму кнопку виклику. — Він тобі про все детально розповість і відвезе тебе на об'єкт.

— Я би на своєму…