Володимир Єшкілєв - Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

«Хіба я йду не своєю дорогою?»

«Настане час, і ти позбираєш каміння для свого дому, і сикоморові дошки для даху його знайдеш, і змій тих потопчеш, які у пивниці дому того гніздо собі забезпечили», — запевнила коронована і розчинилася у білому сяйві.

Григорій прокинувся. Братію кликали до вранішньої молитви. Крізь злиплі, немов намащені клейстером, повіки він побачив темні спини послушників, які вже встали і рушили до виходу із задимленої землянки. За дверима ще панувала ніч. Сковорода присів на сіннику, закрив праву ніздрю, виконав першу частину дихальної вправи, помолився, закрив ліву і докінчив вправу, намагаючись усвідомити дихання і злитись зі всесвітом. Але смердюче сперте повітря не сприяло тому усвідомленню. Григорій зарікся, що востаннє робить вправу у землянці й тим профанує заповіді великих молільників. Він вибіг надвір наздоганяти братію, яка вже входила до храмини.

Вже котрого ранку він, немов вчаділий, лише тілесно був присутнім на братській молитві. Розум блукав десь далеко. Так само йому не випадало зосередити думку на благовісті Матвея і Марка, коли він читав Євангеліє при братній трапезі. Губи механічно виводили слова, але єство його не з'єднувалося з тими словами й не утворювало того благодатного бальзаму, що лікувально ллється на зранені душі.

І цього ранку молитва пройшла повз Григорія. Мружачись на вівтарні світла храмини, згадував він учорашню розмову про антихриста і кінець світу, що велася між послушниками. Один із них, Онисько, який примандрував до скиту з півдня, розповідав, що тамтешній прозорливий старець Іона Волох мав видіння, яке підтверджувало пророцтво святого Андрія Критського про народження супостата на Сході серед нащадків загубленого у віках ізраїльського коліна Данового. До пророцтв святих мужів Онисько від себе додавав страхітливих подробиць. Майже всі розуміли нарочитість його казкових гіпербол, але ніхто з них не сміявся. Всі докази близькості армагедону у кіновії сприймали із затаєною радістю. Послушники уявляли, як страждатимуть при виповненні часів нині щасливі і горді володарі та багатії, і потай тішилися своєю убогістю. Хоча навіть на сповіді жодний з них не відкрив би цих потайних заздрісних кишеньок душі, де сиділи гріхи теплі й рідні, наче домовички з батьківської хати.

«Народився антихрист під Чорною горою, що стоїть за стіною залізною в китайських землях, — гундосив Онисько і престрашно випучував водняві буркала. — Вийшов він із утроби косоокої чортородиці вже з обличчям старця, з рудою бородою до п'ят і волохатим тілом. І сморід чумний при народженні його рознісся по китайських землях так, що безліч невинних дітей від того повмирало. Ще не відрізали йому пуповинки, як той супостат отверз зубатого рота і тричі прокляв Христа трьома пекельними мовами».

«У Львові в латинських церквах чули голос, — підхопив тему золотушний Богданко, біглий з челядників князів Чарторийських, — що провіщав цієї зими кінець світу і навалу Магога з півночі. Кажуть, що Магог веде сюди орду мільйонну і московські влади вже збирають проти тої орди превелике військо. Женуть на війну і малого і старого. Але нічого в них з того не вийде, й за гріхи свої велії згорить Москва ще до різдва, і попел від неї розвіється лісами-долами. А за нею Магог спалить гордий Київ, зруйнує Софію, виріже серце в митрополита і віддасть чортородиці на поживу. А вої його палитимуть грубки іконами, сакосами і мощами печерськими».

«От-от, — вів свою арію Онисько. — Істинні, істинні ці знамення. Бачив яснобаченник Іона Волох, що Магог триклятий з'єднається з чортородицею та антихристом і підуть вони спільно на Рим вєтхий, і не лишиться в Римі вєтхому ані людини, ані худобини, ані малої тварі дихаючої. Всіх погублять вони, тільки Свята гора встоїть перед антихристом, відмолять її схимники. Як підійде до Афона антихрист, Богородиця накриє покровом своїм Святу гору і не побачать її антихристові генерали й архідемони».

Усі послушники після тих повідомлень погодилися, що за всіма ознаками прийшли останні часи. А Григорій і півслова не вставив до тої велемудрої бесіди, а лише затискав почергово праву і ліву ніздрі та шепотів щось, присутніми не розчуте. Але тепер, в час тривожних передсвітанкових енергій, усі настрашення ониськів і богданків повстали в його душі грізними привидами. Ніби бачив він заграву над банями київських храмів і волохату почвару зі смолоскипом у кігтястій лапі. Йому було шкода сього світу, такого прекрасного і гармонійного у природних його основах. Тому він тихо плакав, і сльози заважали йому злитися з братією у злютовану молитовну громаду.