Володимир Єшкілєв - Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

Вигилярний привідкрив рот і дозволив спортсменці залити до нього зо півковтка омей . На смак «напій сили» нагадував гарячу грибну юшку, змішану з олією і ще чимось пекучим. Павло Петрович вже рішучіше ковтнув рідину, що відразу огорнула горло приємним теплом. Як тільки він кількома майже жадібними ковтками спорожнив карафку, «сестри» перестали його тримати, відійшли і зупинилися за крок від нього.

— Зніми одяг, — наказала Ліля.

— Що?

— Зніми із себе весь одяг.

— Я…

— Інакше його розріжуть просто на тобі, — спортсменка кивнула в бік «сестри» з кинджалом.

Вигилярний матюкнувся і заповзявся стягувати з себе куртку. За кілька хвилин він залишився зовсім голий. Чи то серпнева ніч видалась напрочуд теплою, як для гірського краю, чи то таємничий напій почав діяти, але холоду він не відчув.

Хтось торкнувся його спини. Він не наважився озирнутись (нехай роблять що хочуть!), а потім відчув, як чиїсь руки розмазують по його шкірі тепле мастило. Він згадав розповідь старшого брата про молодих відьом, яких під цією скелею намащували вовчою кров'ю. В розповіді Олександра Петровича виникало «випробування».

«Це мене випробовують, як отих відьом? Значить, Саша мене про щось попереджав? Він про щось знав? Він у змові з цими відьмами?» — майнула зграйка диких думок. Він на мить заплющив очі, наважився й запитав в Лілі:

— Ви змусите мене бігти голим до озера?

— Не всі казки брешуть, — підтвердила та. — Людям важко випробувати людей. Люди можуть помилятись, але духи не помиляються ніколи. Духи озера Несамовитого древні й примхливі. Якщо вони дозволять тобі жити, значить все не дарма.

— Що не дарма? — він сіпнувся, відчувши, як рука невидимого намащувача сковзнула його сідницями і торкнулася геніталій.

— Будеш жити, будеш знати, — сказали за його спиною. Тепер це був голос Ліди.

«Значить, це вона натира мені задницю», — зрозумів Вигилярний.

— Куди ви поділи Сашка? — запитав він. — Чи, може, він сам подівся?

— Помовч, — відрубала Ліля. — Ми у волі богів. Усі.

— Ти повинен мовчати, інакше все може піти неправильно, — підтримала її невидима Ліда. — Тоді ми не зможемо тебе врятувати… Сестра, допоможи мені.

За мить Ліля приєдналася до процесу намащування. Вигилярний нарешті побачив, що саме втирають йому до шкіри. Відьомське мастило менш за все нагадувало вовчу кров. Воно було напівпрозорим, кольору жовтка й мало ледь відчутний дьогтярний запах. Жінки зачерпували мастило з дерев'яної посудинки і розмазували коловими рухами посолонь.

Раптом Ліля зупинилась й наче до чогось прислухалась.

Спочатку нічна тиша не ускладнилась жодним новим звуком. Тріскотіло багаття, нічні істоти шкряботіли в смерекових і соснових хащах.

А потім десь далеко, дуже далеко, завив пес.

Тепер «сестри» усі як одна дивилися у той бік, звідки долинуло псяче виття. Їхні обличчя ані на йоту не змінили свого відчуженого виразу, але в постатях «сестер» накреслилось нове напруження. Та з них, котра тримала кинджал, машинально змінила захват зброї, міцно обхопивши руків'я і поклавши великий палець на заглибину гарди.

Щось змінилося, зрозумів Павло Петрович.

— Розпочинаємо ритуал, — наказав чоловічий голос.

Вигилярний знов озирнувся в тому напрямі, звідки, як йому здалось, лунав голос. Але знов не побачив його власника. Зате під скелею відновився рух. Чотири постаті оточили багаття, а вогонь у ньому спалахнув з подвійною силою, розкидуючи навсібіч іскри.

— На ушкодження келет , — прошепотів чоловічий голос. Тепер сину капітана здалось, що він лине звідкись здалеку, з-за меж того темного гірського громаддя, що оточувало освітлений вогнищем майданчик Відьминого лазу.

— Запалюють вони вогонь і дивляться на схід, туди, звідки приходить Світло , — проспівав мелодійний, дзвінкий і юний дівочий голос і продовжив:

Вони, вісім дочок Берлада і Славуні,

Вони, вісім світлих променів зірки,

Вони, вісім смілих сестер Крука:

Перша з них — Ламія Галиця з гострим розумом,

Друга — Ламія Сана з твердими руками,

Третя — Ламія Лінна з могутнім голосом,

Четверта — Ламія Ярина з невтомним лоном,

П'ята — Ламія Тура зі стрімкими очима,

Шоста — Ламія Ерця з її червоною коровою,

Сьома — Ламія Хольва з її чарівним казаном омей і

Восьма — Ламія Навна з благословенним знанням Баа.

Виходять вони спільно проти демонів келет,