Володимир Єшкілєв - Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

Коли Григорій проходив повз нього, Авксентій економним порухом руки зупинив послушника, пробіг очима його обличчям і звелів йому поставити на землю цебра. Григорій виконав безмовну волю старшого, припав до наставничої руки.

— Маєш неспокій, — зауважив ієромонах.

— Так, отче.

— У чому ж?

— Недобре ввижається.

— Й що саме?

— Щойно мав видіння: бачив потвору, що жерла Нирка, яко кит праведного Йону. Тримаю, отче, зло на сього малого. От воно, теє зло, і виникає перед очима грішними мисленнєвими парсунами. Віднині кластиму поклони вдвічі понад послух, отче, благословіть.

— Великою вона була?

— ?..

— Про потвору питаю.

— Більша за старе сомище.

— А як забарвлена?

— У чорне, отче. А паща червона.

— Гермового «Чередника» читав?

— Ні, отче, не читав.

— Той Герм жив на Заході за часів апостолів і, кажуть, отримав пресвітерське свячення. Одного дня побачив він страшне чудо, що сунуло на нього, немов сухопутний кит, і мало пащу, здатну поглинати цілі народи. Герм був добрим християнином, мав надію на Господа і не злякався. Рушив на страшидло і воно ослабло. Потім виявилося, що та Гермова пригода була знаком Господнім. Невдовзі почалися гоніння на християн [90] У Четвертому видінні «Чередника» Герм розповідає таке: «(1) Через 20 днів після минулого видіння, бачив я, брати, образ гоніння, яке має настати. Йшов я полем біля Кампанського шляху, від великої дороги до поля майже десять стадій; через це місце ходять рідко. Мандруючи самотньо, я молив Господа, щоби Він підтвердив ті об'явлення, котрі явив мені через святу Свою Церкву, підтримав мене та дав покаяння усім рабам своїм, що спокусилися задля прославлення великого і доброчесного імені Його. І в той час, коли я славив Його і дякував Йому, ніби голос відповідав мені: «Облиш сумніви, Герме!». Почав я думати і говорити собі: «Що мені сумніватися, коли я так укріплений Господом і бачив предивні Його виконання?». Пройшов я трохи, брацця, й уздрів пил, що стіною підносився до неба. І спитав я себе: «Невже це йде худоба і здіймає такі порохи?». Відстань між нами була стадія. Між тим пил здіймався все густіший і це не вкладалося в межі звичного. Промкнулося сонце, і я побачив велетенського звіра, подібного до кита. З пащі його виходила вогненна саранча. У довжину ця істота мала біля 100 футів, а голова нагадувала глиняний горщик. Загорнутий у віру Божу, сміливо виступив я назустріч звірові. Звір, натомість, рикаючи, виявляв таке могуття, що при нападі міг би зруйнувати місто. Я наблизився до нього, і така велика тварина розтягнулася на землі і нічого, окрім язика, не показувала. Вона навіть не рухалася, коли я проходив повз неї. Цей звір мав на голові чотири кольори: чорний, потім червоний, або кривавий, золотавий та білий». . Цілком можливо, сину мій, що твоє видіння суть не про безбожне дурне дитинча, що кидається диколитами у мнихів, а ціле пророцтво про майбутні гоніння на істинних християн від єретичних владників.

— Приймемо, отче, смерть достойно, за прикладом давніх мучеників.

— Що відомо тобі про смерть? — голос Авксентія залишався рівним, але щось невловиме пробігло його обличчям і щезло у тих бганках, що оточували темні зорові кратери.

— Відомо, що нею шлях не закінчується.

— Який саме шлях?

— Той, що наближає нас до Бога Єдиного.

— Начитаний ти, сину мій, вправний у словах і мовах. Проте, чи відаєш щось про розумне роблення молитви?

— Читав предивні твори святих преподобних Діонісія Ареопагіта, Максима Сповідника та Григорія Палами, — жваво перерахував авторитети Сковорода, душа і розум якого співали радісні гімни: давно він чекав цієї розмови.

— Що знаєш про преподобного Максима [91] Святий Максим (580—662) не підтримав указу (типосу) імператора Константа II (правив у 643—668 роках), у якому той заборонив підданим Візантійської імперії сперечатися з приводу наявності в особі Христа одної (монофелітство) або двох воль — божественної і людської. У своїх богословських творах намагався синтезувати два головні напрями християнської містики — морально-практичний і гностичний. ?

— Преподобний боровся з монофелітами за часи неправедного імператора Костянтина, сина Іраклієвого, обстоював наявність у Христі двох нез'єднаних і нероздільних волінь. За це він, разом із папою Мартіном та учнями, був підданий гонінням. Йому відтяли правицю і заслали на далекий край Римської держави. Там він і помер, продовжуючи твердо сповідувати правдиве православне вчення.