Володимир Єшкілєв - Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

Жінки обмінялися виразними поглядами, потім та, що з віялом, сказала:

— Спілкуватимемося латиною, та якщо ми з сестрою чогось не зрозуміємо, можемо спілкуватися ще й грецькою, німецькою, французькою і англійською. Ви знаєте ці мови?

— Класичну грецьку і трохи німецьку.

— Cum Deo! [44] 3 Богом! (лат.) — покінчила з мовними проблемами Констанца Тома (це вона гралася з віялом). — Сідайте, сідайте, юначе, це ж для вас принесли крісло. Настав час нам познайомитися. Чи погодитеся ви, щоби ми розмовляли без масок?

— Я не боюся показувати своє обличчя. В ньому немає нічого потворного.

— О! — розсміялася Констанца. — Це влучне зауваження, bravo! Але й ми не потвори. Мова про конспірацію.

— Мені немає чого приховувати, — Григорій зняв маску.

— Нам також, — Констанца відкрила обличчя, сестра зробила те саме. — Отже, якщо пані конспірацію ми відправили спати, то тепер нічого не заважає нам познайомитися. Я Констанца, а моя сестра — Клементина.

— Я Григорій, — назвався Сковорода. Він був вражений красою сестер. Констанца здалась йому класичнішою за Клементину, але та була молодшою. Її юна свіжість успішно компенсувала певну «пташину» різкість рис, притаманну багатьом уродженкам італійського Півдня.

Констанці також сподобалось витончене обличчя Григорія, на якому природна блідість і червоні ознаки хвилювання виписували самобутні знаки чутливої натури. Як жінку, наділену потужною уявою, Констанцу відлякувало у нових знайомствах все відоме і офіційне. А все незвичайне і невизнане її захоплювало. Для радісного пізнання світу їй необхідні були нові сильні враження, здатні здивувати і наснажити уяву на межові (а іноді і суворо заборонені тодішніми моральними імперативами) фантазії.

— Ви живете у татарських степах? — запитала Констанца, уявляючи ці неозорі вовчі степи під високим небом, табуни диких коней і жорстокі нічні забави войовничих кочовиків, нещадних до полонянок (як відомо із книг Марко Поло та інших авторитетних мужів).

— Ці степи, Констанцо, тепер вже не належать татарам. Вони розорані і туди повернувся мирний хліборобський народ, який щиро вірує у Христа. Той самий народ, який жив там задовго до татар, за часів благовірних ромейських кесарів Іраклія, Костянтина і Василія. Я за родом своїм, за вірою, і за мовою своєю належу до цього народу.

— Григорію, це ж ваш народ називають рутенами, я права?

— Ця назва відома в Європі, записана у книжках, накреслена на мапах, проте ми так себе не називаємо. Нас також називають черкасами і малоросами. Але за натурою і правічним родом своїми ми є слов'яни і козаки, вільні володарі степів від часів сарматських. Козаки ведуть свій рід від тих воїв, яких не змогли скорити ані перський Дарій, ані Мітрідатус-цар. Давні волостеліни Хазарії і православні візантійські кесарі визнавали нашу споконвічну, зброєю завойовану вольність. Ми осідло живемо на обох берегах Борисфену, маємо знамениті міста, заповіданий предками і записаний у хартіях закон, item [45] Також (лат.). виборних суддів. Імператриця Єлизавета, дочка Петра Великого, тримає наш край під своєю високою рукою.

— Козаки, якщо я не помиляюсь, колись були підданцями польської республіки?

— Так було за часів Сигизмундів. Але поляки тоді сильно притіснили нашу віру, і ми вже скоро буде сто років, як перейшли під руку Москви.

— Про що, певно, тепер шкодуєте?

— Волі стало менше, — визнав Григорій. — Але й татарам тепер у степах волі також немає. Рідко нас турбують. А за поляків ми від татар сильно потерпали.

— Право на свободу є найвищою цінністю, — зауважила Клементина.

— Найвищим правом, за моїм розумінням, є природне право на пізнання Божої волі. Адже всі ми є мандрівниками у світі сьому, і остаточна patria [46] Вітчизна (лат.). для нас — Царство Боже.

— Це з Августина, Станцо? — перепитала у сестри Клементина.

— Зачекай, Манті, — Констанца відклала віяло. — Григорію, ваш народ є одної віри з греками і московитами?

— Так.

— І ви проти папи?

— Наші ієрархи не визнають його авторитету.

— А ви, Григорію?

— Я православний, Констанцо. Але я не плекаю недружніх почуттів до людей інших висповідувань, так само, як до інших племен і народів. Усе, що славить Єдиного Бога, є для мене сродним, — тут Сковорода для позначення сродності використав слово «genus», щоби чарівні сестри не думали, що в нього вузький запас латинських лексем. Він ще мить подумав і додав італійською: — Vengo adesso di Cosmopoli [47] Я прибув з Космополіса (італ.). .