Володимир Єшкілєв - Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

Він присів на краєчок смугастого барочного диванчика, але не наважився покласти руку на сяючий золочений підлокітник. Він ніяк не міг роздивитися, що саме поставлено на стіл. Спочатку йому здалося, що на срібні тарілки покладено фрукти. Але потім червоні яблучні кулі перетворилися на розкришені пірамідки пармезану і горгонзоли. А навколо срібної миски виросли кришталеві стовпчики келихів з напоєм кольору хересу.

«Ти стомився?» — запитала жінка.

«Ні», — відповів, сам спитав:

«Хто ви?»

«Той, кого світ ловив, але не спіймав».

Сновидець чомусь не здивувався цій відповіді. Зовсім не здивувався. Це ж лише сон. Якщо у сні покійний філософ з'являється у подобі металевої жінки, значить, так треба. Він міг би з'явитися і у вигляді крилатого лева, і у вигляді мислячого вихору. Це його воля, його світ і його володіння.

«Як вас тепер називати?»

«Імена у минулому».

«Що залишилось?»

«Прагнення пізнання».

«Хіба смерть не припиняє прагнення?»

«Дивлячись, що називати смертю».

«Межу».

«Це лише забобон. Смерть набагато складніша. Вона не любить підсумків. Вона плинна, в неї міріади облич. Вона готується до зустрічі з кожним і тому присутня при кожному народженні. Вона вбирає в себе досвід попередніх вмирань. Коли ти наближаєшся до неї з власної волі, вона відступає. Вона не дає керувати собою і жорстоко мстить тим, хто намагається це робити. В істинної смерті є сестри, яких важко відрізнити від неї. Вони суворіші за неї. Вона посилає їх до того, кого хоче випробувати. Якщо людина відрізняє жорстоких сестер смерті від смерті істинної, таку людину зараховують до таємного почту смерті. Така людина перебуває серед живих, але має знання, заборонені для живого. А ще смерть змінюється і мудрішає. Смерть за часів фараонів і смерть теперішня — дві зовсім різні смерті. Це одна з найглибших її таємниць. Таким як ти це важко зрозуміти. Я теж не розуміла».

«Я боюся смерті».

«Правильно робиш. Вона вміє дивувати».

«Дивувати тим, що після неї?»

«Тим, що сама визначає виповнення свого чину».

«А Бога?»

«Що?»

«Бога вона також визначає?»

«Менше ніколи не визначає більшого».

«Ти бачила Його? Чи, може, треба питати „ти бачив?“»

«Як тобі зручніше. Живим зручніше осягати Його, аніж мертвим. Нам для того й дарується життя, щоби ми спробували осягнути Бога. Проте ми не вміємо, не встигаємо, не вчимося осягати Його, а потім шкодуємо. Узнаємо, що насправді могли осягти, а не осягнули. Це і є пекло».

«А рай? Як із ним?»

«Так само, як із цим вином. Смачне?»

Сновидець не встиг випити вина. Він намагається побачити келих, але ротонда раптом перетворюється на карусель. Вона починає обертатись, і він просинається.

У Вигилярного був малий досвід похмільних ранків. Йому здалось, що він прокинувся від запаморочення — світ почав крутитись ще уві сні, а після пробудження безжальна карусель набрала обертів. До туалету він не добіг — його знудило на підлогу.

«І як оті космонавти у центрифугах витримують?» — дивувався Вигилярний, шукаючи відро і ганчірку.

Звідкись згори до нього долинули звуки. Наче рухали щось важке.

«Але ж і коняче здоров'я у нашого професора, — позаздрив одеський гість. — 3 такого пекельного бодунища ще й меблі пересувати… А може, це він там штангу тягає?»

Він виглянув у вікно, що виходило у двір. Над київським передмістям підводився і розправляв лазурові крила сонячний день. В альтанці під горіхами так і залишилися неприбраними рештки вечірньої трапези. Бірюзова піалка з-під оливок виглядала немов кома незакінченого нічного речення. Порожня пляшка лежала на гравії, призматично сяючи під ранковими променями.

На другому поверсі знову щось гримнуло. Вигилярний відірвався від вікна і продовжив пошуки. Ще не ставало того, щоби старий побачив ганебні наслідки його абстиненції.

Він знайшов шмату і цеберко на кухні, яка виявилася навдивовиж просторою як для такого будинку. Тут стояли великий, оточений віденськими стільцями (старовинними, темного лаку) дубовий стіл і відповідних розмірів холодильник. Вигилярний зрозумів, що за гірших кліматичних умов саме тут відбувалися містерії професорської гостинності. Він заглянув до холодильника. Той був щільно заповнений пляшками елітної горілки, консервами і вакуумними пакетами з ковбасами та нарізаною шинкою. В дверцятах, немов гвардійці на плацу, вишикувались європляшки з «будвайзером». Вигилярний ледве втримався від найпростішого способу зняти похмільний синдром. Нудота все ще чаїлася у засідці.