Володимир Єшкілєв - Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

— Негоже на образ монарха глумливо зиркати, — проскрипів резидент. — Бачу я, що ви, пиворізи [14] Пиворізи — мандрівні дяки. , нині геть знахабніли і страх Божий загубили, по питних склепах сидячи.

— Я не пиворіз, добрий пане, я спудей, — Григорій опустив очі долу.

— Якого колегіуму?

— Тринітарського. Того, що у Пресбурзі.

— Уніят?

— Належу до страдників ставропігійного братства…

— Не бреши, — обірвав його Прот. — Які там ще «ставропігійні братства»? Про що таке мелеш? Це ти у Московських землях перед благочинною експедицією на малознайку перекинешся. А тут такого не роби. Не раджу. Я таких як ти лайдаків наскрізь бачу. Якщо ти не перекинувся до унії, то яким таким робом отці-тринітарії пустили тебе школярувати? Га? Що мовчиш, рабе Божий? Язика проковтнув? Символ Віри у своєму колегіумі у котрий спосіб голосиш?

— З філіокве [15] У католицькому і греко-католицькому (після Замойського Синоду 1720 р.) Символі Віри, на відміну від православного, затверджено, що Дух Святий сходить як від Бога Отця, так і від Сина (лат. «філіокве»). .

— Отож бо й воно, братчику-перекінчику, — недобре посміхнувся резидент. — Але нехай, Бог із ним, з уніятством твоїм… Покажи хрисовули.

Григорій одним рухом відірвав від свити шмат підкладки. Дешеве сукно, знане у східних краях як «тузинка», легко розійшлось по нитках. З тайника спудей дістав листки тонкого пергаменту, вкриті шифрованим письмом. Прот обережно взяв ті пергаменти, пробіг очима шпигунську криптографію і запроторив її до секретера.

— Бери, — резидент поклав перед Григорієм чотири монетки.

— Ще обіцяли пролонгацію [16] Пролонгація — продовження терміну дії глейту або іншого дозвільного документа. .

— Яку?

— На перебування у землях Речі Посполитої.

— Того мусиш чекати.

— Тута?

— Хочеш тута, а хочеш — деінде… А що, — примружився Духніч, — у моєму домі погано харчують?

— Харчують ізрядно, вельми дякую. Особливо смачна у вас юха, такої не вкушав аж від самого Пресбурга. Та й пивко нівроку.

— А чого дівками гидуєш? Слабосильний?

— Сказано у Писанні: побачиш небезпеку, обійди її.

— І в чому ж небезпека?

— Серед незбереженого жіноцтва, добрий пане, примножились хорі. На хворобу Онорія, чухалку, висип святого Роха і на жовту вужелицю. Я всього того страшенно боюсь.

— Боязкий, значить… — похитав головою Духніч. — А я вже хотів тобі доручити дечого… До Києва раптом не збираєшся?

— Ще ні. Прагну моцніше підперти свої вбогі знання премудрістю латинською.

— Вчитися любиш. Це славно. Abeunt studia in mores [17] Заняття відображаються у вдачі (лат.). … А, скажімо, до Риму подужаєш дістатися? Там ваші теж школярують. І латинської премудрості там окіян неозорий.

— Але ж на таку виправу, добрий пане, і гроші потрібні, і глейти вельми безсумнівні. Серед спудейства подейкують, що папезькі шандари [18] Шандари — жандарми (утор.). східних не жалують.

— То не твої турботи.

— Як скажете, добрий пане. Італію я би хтів подивитись.

Кілька довгих, тягучих хвилин у кабінеті панувало мовчання. Потім Прот запитав:

— Чув, може, що коронний гетьман [19] Великий коронний гетьман — магнат Йозеф Потоцький, титулярний воєвода київський; лідер профранцузької шляхетської партії в Речі Посполитій. Помер після тривалої хвороби у травні 1751 року. нині при смерті?

— Всі, добрий пане, під Богом ходимо.

— Цей вже доходився. Він у Римі має конфідентів серед очільників папежної курії. Для Риму він ніколи не шкодував ані сил, ані часу. Грошви також. Хоча пан гетьман і числився знаним чаклуном, і з чорнокнижниками золото варив, папежники давали йому з тих гріхів відпущення. Значить, було за що відпускати. Мусиш вивідати таке: коли пан коронний гетьман представиться, через кого із тутешніх Рим ворохобитиме наші землі.

— Але ж то справи високих волостелинів, дигнитаріїв, — смиренно зауважив Григорій. — А я людина дрібна і безчинна. Як такі важні сакраменти сам-один буду вивідувати?

— Відсутність великих чинів у таких справах лише допомагає. Мале там прослизне, де велике застрягне… З дрібних каменів, Григорію, великі лавини зачинаються. Повір мені. Я про то відаю. Підеш до землі італійської паломником. Якраз на паломника персона твоя є подібною… — Прот пошукав серед паперів, знайшов якогось листа. — І ще буде тобі легше завдання. Кажуть, що Грицько Орлик [20] Григорій Орлик (1702—1759) — син гетьмана Пилипа Орлика, хрещеник І. Мазепи, граф де Лазіскі Дентвіль, генерал-поручик французької армії (1759), регулярний і чільний масон. таємно і під чужим ім'ям подався до Венеції. Треба визнати, що саме йому там треба і з ким він там буде бачитись. Там нині турецькі чільні люди перебувають, може, він там з ними інтригуватиме. А може, й щось інше, бо від того Грицька ми постійні партизанські напади бачимо… — резидент помахав листком, ніби на ньому були позначені згадані «напади». — Тепер на півночі назріває війна зі шведами. За два місяці, кажуть, флот вийде з Кронштадта. Ми маємо бути твердо впевненими, що на півдні не спалахне бунт. Що турки залишаться мирними і не ударять у спину. Якщо тобі випаде дізнатись про справи Орлика, отримаєш добрі гроші на подальше школярство. І в Києві буде кому за тебе перед Леонтьєвим [21] М. І. Леонтьєв — київський військовий генерал-губернатор (1743—1752). і преосвященними слово замовити, я про те подбаю. Адже ти, Григорію, — вишкірився Прот, — істинний відступник. Регентство кинув, від Вишневського [22] Полковник Г. Ф. Вишневський — начальник Токайської експедиції (1750), у складі якої Сковорода виїхав до Європи. самовільно втік. Та ще й до унії перекинувся. Й того усього тобі ніхто не подарує. Висіти тобі на дибі, братчику.