Валерий Шевчук - Три листки за вікном

Фактор тим часом прибув у Київ і почав діяти за розробленим разом з Іщинським планом. Він попросив доповісти генеральші, що багатий купець їде із Польщі в Харків на ярмарок і везе з собою чудові, золотом та сріблом гаптовані оксамитну й шовкову тканини. Цього було досить, щоб генеральша згодилася зустрітися з ним. Фактор розклав перед нею товар і був настільки впевнений у враженні, яке той мав справити, що подивився на корпусну тільки тоді, коли вона вражено зойкнула й почала перебирати матерію з таким самим захопленням, з яким любив перебирати фактор грошові банкноти. Може, через це він засміявся вдоволено і примружив праве око, заявивши, що його товар – товар із товарів, що він добре знає, як догодити дамам, але, звісна річ, тканина ця не дешева.

– Скільки? – видихнула генеральша, і в неї були такі блискучі очі, наче вона хотіла спокусити цілий інвалідський корпус. Фактор поцмакав губами, подивився на стелю, а тоді у вікно, я в цей час розвальцем сидів у генеральському фотелі й милувався нервовими рум’янцями, які проступали на обличчі корпусної – вона аж ніжкою притупнула:

– Ну, швидше-бо, швидше!

Фактор тільки тепер скосив на генеральшу око, і, може, також замилувався генеральшиними рум’янцями, бо саме вони свідчили про успіх його експедиції…

– Як для вас, ваше превосходительство, – назвав він генеральшу чоловіковим титулом, слушно сподіваючись, що торговець такими розкішними тканинами це може собі дозволити, – вісім тисяч!

Тоді я побачив, як поступово зникають рум’янці зі щік генеральші, і всі роки, які вона намагалася приховати, починають проступати на її лиці, очі її також погасли і вже навряд чи могли спокусити корпус інвалідів, вона метнула поглядом на фактора, який стояв перед нею з блаженною усмішкою, і це був такий погляд, що зовсім відповідав до титулу його превосходительства, адже так вона дивилася й на свого дикого й жорстокого звіра, генерала, коли сердилася і коли чаром отакого позиру перетворювала його в мишку. Фактор стояв покірно зігнутий, але із переможним усміхом на вустах, хоч наступної хвилі на тому ж обличчі написався страх, і це був страх, здається, зовсім не роблений.

– Я сказав щось погане? – спитав він. – Хіба ця розкіш того не варта?

Генеральша була метикована на таких речах, але не настільки, щоб бути твердо переконаною, варта ця тканина восьми тисяч чи ні, вона збагнула тільки одну безперечну істину, раз ставиться така ціна – тканина не може бути погана. Через це заходила покоєм зовсім таким кроком, яким ходив перед виструнченими інвалідами її "дикий і жорстокий звір", щоки генеральші почали полум’яніти, але вже від того, що в генерала не було зараз стільки готівки; вона це так само твердо знала, як і те, що випустити з рук цю тканину не зважиться, інакше дістане серцеву чи якусь іншу недугу, а це в її віці не завжди безпечно. Тому вона мовчки ходила покоєм і схвильовано, пришвидшено дихала, вряди-годи метаючи поглядом на тканини, в той час, як фактор дивився на неї з тією-таки лагідною покірливістю, з якою дивиться кішка на мишу, лише на хвилину випустивши її з пазурів.

– Ну-ну, я можу поступитися вашому превосходительству, – сказав він. – Нехай уже буде збиток мені. Давайте сім тисяч вісімсот.

Генеральша тільки зубами скреготнула, адже в генерала готівкою було вдома тільки три тисячі карбованців і називати цю суму генеральша не зважувалася, так само не бажала вона купити тільки частину матерій, адже мала таку дивну вдачу: коли чогось хотіла, то нероздільно. Через це ходила й ходила по покою, вже навіть починаючи сердитися, бо в голову їй не приходило нічого розумного; водночас вона недаремне була жінкою, щось незвідане раптом підказало їй, що цей торговець має до неї ще й інше діло, може, навіть потаємне, що в його поведінці є щось відмітне від поведінки інших купців, таке, що відчувається у всіх прохачів. Фактор був також не дурний і миттю збагнув, що між ним і цим превосходительством у спідниці налагоджуються тонкі зв’язки, що вона починає потроху здогадуватися, чого він хоче.

– Чи довго ви будете в Києві? – спитала згорда генеральша.

– Тільки два дні, ваше-ство! – чемно сказав фактор.

– Аз Харкова повертатиметеся через Київ?

– З Харкова я подамся на Одесу, ваше-ство!

– В мене нема зараз такої готівки, – сказала, трохи ніяковіючи, генеральша. – Як ми можемо-заладнати цю справу?

– Пані турбують гроші? – заломив руки фактор. – О, хіба я питаю вас про гроші? Я радий буду, коли пані в мене цей товар візьмуть. Можна й без грошей, – хитро схилив він голову.