Кузьма Скрябін - Я, «Побєда» і Берлін

А вона прийшла до неї
І не бачила нікого,
Тільки щось заграв ді-джей —
І попливли
Такі, як цукор — вона і вона,
Танцюють разом — вона і вона.
Такі, як цукор — вона і вона,
їм буде супер — вона і вона.

Голодні очі пацанів
Запускали свої стріли.
З ними кожен би хотів,
Але вони би не хотіли.

Бо вона прийшла до неї
І не бачила нікого,
Знову щось заграв ді-джей.

Такі, як цукор — вона і вона.
Танцюють разом — вона і вона.
Такі, як цукор — вона і вона,
Їм буде супер — вона і вона.

Моя дівчина зроблена з неба,
Її губи зроблені з раю.
В моєї дівчини очі — озера,
В яких до берега не допливаєш.

Я подарую своїй дівчині
Найкращі квіти Голландії.
Залию ванну п'яними винами
І буду з нею плавати.

Я люблю свою бейбе, її червоні колготки.
Я люблю свою бейбе, її помаду солодку.
Я люблю свою бейбе, її лаковані мешти.
Я люблю свою бейбе, Вона ніколи не бреше.

Моя дівчина має тіло
З найтоншого вельвета;
Найглибші ріки Аляски,
Найвищі гори Тібета...

Я подарую своїй дівчині
Найкращі пісні Ірландії.
І буду купатися в хвилях
Волосся її водоспадів.

Моя дівчина пахне водою
Альпійського талого льоду.
Моя дівчина буде зі мною,
Я її не віддам нікому...

Я грію ноги, а за рогом йде запекла війна.
Поранене яйко не смакує, і тошнить від вина.
Кобіти ходять по підвалах, я не знаю, нащо
Ходити треба в ліс, а по неділях в кіно.

Я обливаюсь кожен ранок холодним молоком,
Придумую лікарство, щоб від рака помогло.
В під'їзді наші діти курять тухлу ватру кожен день,
А мама каже: то є ліпше, ніж пити портвейн.

Чим пахне?

Мій тато має бороду, сто баксів і гараж,
А я їх маю десять, бо нащо мені той раш?
Я думаю, як вижити, забита голова,
І знов в мене свербить потилиця, а з носа тече кров

Ходив по своїй вулиці, тримався за стіну,
А тут виходять чувачки і кажуть: бітте зер гут.
А я подумав, що то сон, і, видно, мимо пройшов,
Хто продасть мені балончик, заки я ще не пішов?

На дискотанцях параноя і веселі слова,
Дівчата ходять голі, хлопців зовсім нема.
А там ялинка постояла і віднесли в туалет,
Бо вже свята всі пройшли і відкривають буфет.

Чим пахне?

Чуття в мене є, що життя нема,
Нема для мене прав,
Коли буде кінець...

І знов хтось ходить, як туман,
Не мовить ані слів,
Іде до своїх снів.
Я пробую йти по хиткій землі і пізнавати їх.
Рахуй, що то не гріх...

О-о-о! о-о-о! чуєш біль.
Чуєш біль...

Знов дивну постать я зустрів,
Настрашився себе,
Втікав, не знаю де.
З вогню хтось виник, потім зник.
Лишилася стіна.
І я вкотре вже сам...

О-о-о! о-о-о! чуєш біль,
Чуєш біль, чуєш біль...

Знову гіркий і сірий
Бачив я сон.
Листя кудись летіло
В дивний полон.
Поїзд тяжкий і темний
Став, як стіна.
Біг я і тратив сили,
Чув, де вона.
Тягнеться сива днина,
Хочу втекти...
Але стіна єдина
Не дасть пройти.

Тихо десь ангел грає
Моїх пісень.
Я вже не дочекаюсь,
Щоб кінчився день.

Може, її побачу —
Сил вже нема.
Поїзд тяжкий і сірий
Став, як стіна...

О-о-о! о-о-о! чуєш біль,
Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль?

О-о-о! о-о-о! чуєш біль,
Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль?
О-о-о! о-о-о! чи ти чуєш біль.
Чи ти чуєш біль, чи ти чуєш біль?

Хмари лізли на небо, всі чекали на дощ,
Було зимно на морі, 20 років був дощ.
А двоє десь пили слину, слина — то як вино,
І п'яне серце не чує, що готується зло.

Злий був дощ — він не міг побувати в вогні,
Він лизав її тіло і гасив його сни.
Скоро попіл залишився, де був щойно вогонь,
Не загориться вже ніколи мокре і гірке.

Мені снилися над рано два різні голоси,
А я тікаю і не знаю, від кого і куди.
Я біжу і всьо кидаю — то є таке кіно,
Його зняв Зайковський і не знає, де воно.

Там, за рогом, продавали поламаний насос.
Вітер тіней дув — мені не повезло.
Але то всьо не до речі я розказую вам,
Від початку мова була про шерше ля фам.