Роман Квант - Покарання

— Як досягти цього катарсису?

— У кожного свій шлях. Навчись слухати себе. Для цього треба вміти користуватися скарбницями людської підсвідомості, яка у тебе засмічена наркотою. Крім того, в тебе занадто слабка аура та енергетика взагалі, щоб витрачати час на духовні пошуки і вдосконалення. Потрібно негайне втручання наркологів, гіпнотерапевтів і, можливо, психіатрів. Інакше життя може швидко обірватися.

Власне, мені не довелося довго вагатися перед тим, як прийняти рішення, бо я знав на перед, що буду робити далі: шукати спосіб позбутися впливу потойбічного духу і повернутися до нормального спокійного життя без усіляких трипів, що викликають кайф.

— Пам’ятай! — сказав на останок Пшеничний. — Зворотного шляху вже може не бути. Кожна хвилина на вагу золота. Але потрібне твоє особисте рішення, інакше ти зірвешся і почнеш знову приймати психоделіки. А з уявними образами ситуація теж не краща. Ти вже на стільки повірив у вигаданий тобою світ, що скоро він точно стане реальним. І тоді не уникнути кошмарів, що виникли з твоєї голови.

Адже усі думки матеріальні.

В останніх словах Пилипа був схований глибинний, символічний сенс, що лякав мене своєю правдивістю та відвертістю.

Проте, я вирішив йти до самого кінця, яким би він не був. Спочатку я мав намір заїхати на дачу своїх родичів і спробувати знайти у підвалі кілька зошитів, які складають чернетку роману «Переслідування». Якщо це виявиться правдою, то тоді треба буде знайти Долину і з’ясувати деякі факти із її світу. Цей роман у майбутньому може бути опублікований. А потім ще залишається відкритим питання: як позбутися Психотроп-Мага, який останнім часом отримує контроль над моєю свідомістю?

Спочатку я заїхав до себе додому, поїв і трішечки відпочив, бо останні події сильно виснажували, забирали життєву енергію. А потім сів у авто і поїхав на своє ранчо, точніше на ранчо батьків. Небо затягувалося темно-сірими хмарами, що загрозливо надвисали над містом, затуляючи собою тепле яскраве сонце. Вітер наче віщав про дуже скорий прихід прохолодного, осіннього дощу.

Я зупинив «Тойоту» біля синіх воріт і вийшов з машини. Відкрив ворота і мовчки роздивлявся двоповерховий будинок, в якому вже давно не був. Власне, останній рік я приїжджав сюди двічі без ночовки, а тому бажання знову пожити тут деякий час виникло цілком природно і логічно. Але зараз поза всяку ціну мене цікавив лише рукопис роману, який необхідно витягти на божий світ і ознайомитися. Можливо, деякі відповіді на мене чекають саме в цьому місці.

Відчинивши металеві парадні двері, я опинився в передпокоях. Темно-зелений килим розстелився під моїми ногами, наче запрошуючи по ньому пройтися та відчути приємне розслаблення для втомлених ніг. Електричне світло в одну мить знищило світ пітьми і яскраво освітило кімнату, на порозі якої я стояв. Вже дуже давно я не заглядав до середини. Уважним поглядом я намагався знайти звичайний ключ від підвалу, де лежить саме те, що я шукаю. Проте, ніякого ключа ніде не лежало. Я обшукав усе приміщення: повідкривав усі шухляди, зазирнув в усі щілини, під диван та крісла, в інших малодоступних місцях, але нічого суттєвого не знайшов.

Така неприємність трохи дратувала мене.

Я вийшов на двір покурити. Дощу ще не було, але він мав ось-ось розпочатися. Трохи подумавши, я згадав, що у сараї є зв’язка старих ключів і один із них може мені знадобитися. Я відчинив сарай і передивившись ключі з третьої спроби знайшов потрібний. Це був старий, величезний ключ, що вкритий товстим шаром пилу та рештками павутиння. Я не помилився у виборі і відчинив двері, що вели до підвалу. Там було дуже темно, а лампочка перегоріла і тому мені довелося витратити пошуки на ліхтарик, який добре світив.

Із штучним освітленням в руках я спустився по сходинках униз і почав повільно розглядати усі існуючі предмети. Промінь ліхтарика вихватив із кута темряви кілька старих картонних коробок та декілька мішків, у яких лежали старі радянські книги та журнали. Я почав їх передивлятися дуже уважно, сподіваючись знайти саме те, що мені так потрібно. Якщо вірити словам Пилипа (а в мене немає причин сумніватися), то у рукописі повинна критися розгадка усіх подій чи принаймні частина розгадки. Ймовірно, я знайду відповіді на усі питання, що непокоїли мене останнім часом. Але чому я не пам’ятаю, коли писав роман «Переслідування»?