Роман Квант - Покарання

— А шо сталося з нею далі?

— Катерина наклала на себе руки. Не витримала тягар усього життя, що на неї тис. Взяла і стрибнула з десятого поверху вниз. Це сталося у місті. Люди казали, що вона вживала трамадол, амфетамін, кетамін, нюхала кокаїн та навіть практикувала внутривенно героїн. Перед цим, Катерина ніби бачила якусь синю пустелю. Якось вона казала, що хоче залишитися в цій синій пустелі назавжди.

Я увесь похолоднів від жаху і не міг нічого сказати у відповідь. Та ж сама розповідь про синю субстанцію, від якої виникає смерть.

— І давно це було?

— Що саме?

Я все ще тремчу, але не від холоду, а від страху, від передчуття того, що щось подібне чекає і на мене з безглуздим бажанням вийти за межі реальності.

— Ну, коли зникла Катерина?

— Двадцять з гаком років тому. Зовсім молода ше була. Років двадцять п’ять чи двадцять сім. Можна було ше пожити довго… А, нє, влізла в цю езотерику і розчинилася у ній.

— Да-а-а! Стрьомная історія.

— А у нас інших і не буває. Слухай, ходімо до хати. Холодно стало вже. А в мене самогонка чудова є. Зігріємося, — Місько лукаво посміхнувся.

Перебуваючи все ще під враженням цієї пронизаною містикою історією, я відчуваю потребу розслабитися, розчинитися у зеленому змію на деякий час. Думати про всі ці незрозумілі легенди зараз не хочеться. Та це все вигадки. Я сподівався, що більше нічого дивного зі мною відбуватися не буде.

Але все вийшло навпаки.

Як не дивно, мені наснився неприємний сон, що я і є Долина. Я знаходився в чужому тілі, аж поки не прокинувся і не почав кричати. Я встав з ліжка і підійшов до дзеркала, очікуючи побачити зображення Долини. Але там було лише моє обличчя: змучене, втомлене останніми страхами та містичними подіями, які вели до божевілля.

Після цього сну я вийшов тихенько з хати, щоб нікого не розбудити. Виходив на двір палити цигарки.

Глибока ніч.

Я вдихаю тютюновий дим в свої легені і радію, що це був лише сон. Але перший раз я дійсно був у тілі Долини. Що зараз змінилося?

Я викурив кілька цигарок, але повертатися назад не вирішував. А якщо знову насниться цей жахливий сон, то я точно стану психом. Досить з мене психоделіків. Я собі пообіцяв наступного дня почати нове життя.

Правда, скоро порушив цю обіцянку, бо виникли ще більш страшні події, ніж я міг коли-небудь очікувати. Це було настільки несподівано, що усі неприємності повністю перевернули моє життя з ніг до голови.

На жаль, тоді я ще був непідготовлений, коли усе пішло шкереберть.

Вранці я пригадував незвичні пригоди, які привели мене в забите, загублене, віддалене від світу село. Досі було не зрозуміло, як там можна взагалі жити. Це ж чортова яма!

Мішко як і обіцяв довіз мене додому. Я відіспався і добряче поїв, коли мене прорвало. Поперло. Понесло.

Я почав писати.

Дійсно, ввімкнувши свій ноутбук, я відчув нестримане бажання зануритися у світ власних фантазій та мандрувати світами разом із героями. Після кількамісячної перерви, я писав шалено та божевільно із надзвичайною швидкістю. Молотив пальцями по клавіатурі, як навіжений, відчуваючи, що ледве встигаю записати думки, що раптово виникають в мене у голові.

Написавши із десяток сторінок, якісної прози, я вирішив зробити перерву. Взагалі написаний текст здавався мені дуже доречним, цікавим, наче я перейшов на новий рівень літературної діяльності. Може цей роман принесе мені найбільшу популярність в Україні?

Телефонний дзвінок відволік мене від таких приємних думок. Це дзвонив мій видавець, який цікавився, як там творчий процес. Я відповів, що все дуже добре. Він запропонував мені зустрітися у кафе та обговорити деякі важливі питання.

— Остапе, з тобою хоче зустрітися кінопродюсер для обговорення екранізації «Артефакту».

— Не може бути! — не вірив я власним вухам.

— Так. Приходь через годину у те ж саме кафе, де ти перший раз дав мені свій рукопис для публікації.

Видавець повторив слова, які ледве дійшли до мене з другого разу.

Із піднесеним настроєм я поїхав на зустріч. Подумати тільки! Мою книжку збираються екранізувати. Нарешті мою популярність зросте ще на кілька пунктів.

Власне, зустріч пройшла належним чином. Ми обговорювали можливість зйомок фільму не більше двох годин із динамічним сюжетом. Фінансове питання, яке мене цікавило найбільше, теж розглянули. Найбільшу суму, яку вони можуть запропонувати мені для продажу прав на екранізацію — це п’ятдесят тисяч доларів. Я ледве не впав зі стільця. Це ж такі гроші. Ура, я розбагатів.