Юрій Винничук - Ги-ги-и

Міліціонер облизав палець і грізно ним помахав:

— Гражданка старушка! Убедітельно прошу: злізьте з капусти! Умирать на капусті не положено! А положено тільки розмножуваться, тоїсть проізводіться на світ. Але в образі младєнца, а не старої рухляді.

— Це я рухлядь?! — зашипіла бабуся. — Сама стара пантофля!

— Не зводьте обзивать дам! — гримнув міліціонер і знову тицьнув пальцем у директорку, при цьому вибиваючи їй і друге око.

Директорка хотіла зробити вигляд, що знову нічого не помітила, але не встигла. Бо зомліла. Двічі підряд назвати її дамою — цього вже й для неї забагато.

Тут міліціонер відстебнув кобуру, витяг пістолет і сказав:

— Щитаю до тисячі. Єслі ви не одумаєтесь і не злізете з капусти, стріляю! Пиняйте на себе, раз!

Стара розсміялася:

— Чудово! Краще і не придумаєш! Що може бути приємніше — вмерти від кулі представника державного порядку! Уявляю на панок газети цілого світу — сенсація! Бомба! «Убивство старої жінки!», «Міліція знову розперезалася!», «Терор серед білого дня!», «Червоні знищують дисидентів!» А внизу під фотографією мого трупа написано: «Ця старенька жінка прагнула свободи. Вона її здобула».

Міліціонер зблід і витер спітніле чоло.

— Вісімнадцять! — проказав він, озираючись на всі боки. — У що ви мене вплутуєте? Двадцять один! Чому ви відразу не сказали, що це у вас така форма протесту? Двадцять п'ять! Ще не вистачало прогриміти на весь світ! Двадцять дев'ять! Ану пропустіть! Тридцять один! Дайте пройти!

Народ зашумів. Заступниця директорки поцікавилась:

— Куди це ви зібралися?

— Я йду порадитися з начальством, тридцять три! З демонстрантами я ще діла не мав. Я йду, а ви рахуйте до тисячі. Я зупинився на тридцяти трьох. Дорахуєте до тисячі — стріляйте!

— Прівєт! — здивувалася заступниця. — Чим же я стрілятиму? Хіба оцим бананом? — і тут вона вийняла з кишені жовтого банана.

Це вона зробила зовсім необдумано, бо бананами на вітрині й не пахло, і тепер вона себе видала. Народ з криком «Банзай!» кинувся на прилавки і почав викидати з-під них ящики бананів. Творилося щось несусвітне. Сліпа на два ока директорка очуняла і заверещала:

— Товарищі! Соблюдайте живую очерідь! Імійте совість!

Тут її хтось оглушив ящиком, і вона зомліла ще раз. Тепер надовго. Міліціонер в розпачі замахав пістолетом, а коли на це ніхто не звернув уваги, взявся стріляти в стелю і кидати команди:

— Стаять! Смірно! Замрі! Малчать!

Та його ніхто не слухав. Тут стара карга розвеселилася і ну шпурляти головками капусти. Міліціонер виліз на прилавок і гаркнув:

— Щас каждого третього к стєнке поставлю!

Народ, як це почув, дійсно завмер. Настала тиша. Лише стара хіхікала на капусті. А тут якийсь дотепний громадянин в окулярах і з течкою під пахвою, сказав:

— Та-а-ак!.. Шо-то тут, товариші граждани, не то-о… Шось цєй міліцанєр у нас якойсь не тако-о-ой. У нас так міліція не раз-га-ва-рує, к стєнкє не ста-а-авить.

Народ враз стрепенувся. А якийсь пенсіонер взагалі обурився.

— Диствительно! Яка стєнка?! В чом дєло?! Шоб мені на сімдесятом году октябрської революції якась падла «к стєнке» камандувала? Да не бувать етому. Брав я Перекоп, Царицин і собственную тещу! А щоб я оцього хмиря злякався?

Міліціонера стягли на підлогу, роззброїли, і що виявляється? Ні, ви ніколи не повірите! Виявляється, що оцей міліціонер зовсім ніякий не міліціонер, а перевдягнений шпигун, якого нам закинула розвідка острова Тапу-Тапу, щоб розкрити таємницю гнилих помідорів, бо ніде крім нашої країни не вдається їх розпродати.

Хтось зателефонував, і за кілька хвилин примчало вісімнадцять броньовиків морської піхоти, десять машин міліції, п'ять пожежних і чотири швидкої допомоги. Приперся навіть один танк і всунув у двері люфу. Нехотячи, він, правда, розчавив трьох громадян, але, як пізніше вияснилося, не було за ким жалкувати. Двоє з цих потерпілих були запеклими рецидивістами і спеціалізувалися на тому, що постійно потрапляли під авта, а потім, вимагали компенсації, на що й жили. Вони й зараз навмисне підлізли під танка, надіючись, що армія їм виплатить круглу суму. Але перестаралися, бо з танком їм ще не доводилося працювати. Коли вони лежали під гусеницями, один з них проскавулів:

— Ох і тяжка бандура! Всі кишки вичавив!

— Да-а, — згодився його колега, — без кишок діло швах. До компенсації не доживем.

Третьою жертвою була місцева проститутка, її ледве вдалося відліпити від гусениць, на ношах вона простогнала: