Валерій Шевчук - Роман юрби

- Шо?

- Та це я, - засміялася Любка. - Зробила собі ні ніч косметичну маску.

- Ти того, - сказав Юльці Коля-рибалка, коли прийшов на роботу, а та саме готувалася відходити на свою, - шукай чим покрити сінці, бо я вже через два дні буду кончать.

- А ти мені не дістанеш? - спитала Юлька, якось загадково всміхаючись.

- Про те в нас договору не було, - сказав Коля. - Ти й так мені дорого обходишся.

Вона нічого не мовила й пішла, а Коля озирнув її з висоти, тобто з горбка: і справді була почварна. І що він у ній знайшов - аж так на неї укалує, ще й немалі гроші за те своїй жінці платить на відкупне: нє, він-таки справді сказився. Подумав, що сьогодні треба дати собі відпочити, тобто попрацює він сьогодні й безплатно, або спробує домовитися, що вона заплатить йому іншим разом, бо він після вчорашнього якийсь ніби ватяний. Позіхнув на повного рота, закурив, але сигарета йому не смакувала. Озирнув критичним оком свою роботу: виходило ніби й непогано.

«Да, я малахольний, - подумав він самокритично, - як уже кажусь, то кажусь!»

Йому жахливо не хотілося братися до роботи - був ніби викручений віхоть. Тоді відчув, що на нього хтось дивиться - була то жінка-коза.

- Слиште, цьоць, - сказав Коля-рибалка. - Може б ви мені якусь чарку вцідили на похмілля?

- Хай тобі Юлька цідить, це вона тебе найняла.

Коля-рибалка сів на колодку.

- Юлька не вцідить, бо вона проти цього, та й нема її, - сказав. - Я вам заплачу. Скільки ви берете за одну чарку?

- Як для тебе - руб!

- Ото! - сказав Коля. - Дорого. А в чарку у вас скільки влазить?

- Тепер все дорого, - сказала жінка-коза. - А в чарку в мене влазить сто грам.

- Ну, то несіть, бо я щось ніяк не візьмусь за роботу.

В цей самий час Юлька переходила через кладку, поставлену над розмитою водою греблею, і назустріч їй із кущів, як чорт, висунувся Шурка Кукса.

- Хе-хе, - сказав він, облапошуючи Юльку. - От я тебе й передибав. Таки найняла Колю-рибалку?

- Бо ти не хотів, - сказала байдуже Юлька, на лапання вона ніяк не зреагувала.

- Але мені це дорого, - сказав Шурка Кукса. - Може, тобі щось дешевше тра?

- А чого ж, тра, - спокійно сказала Юлька - Два рулони толі.

- На ті нещасні сінці аж два рулони? - обурився Шурка. - Та туди й одного досить.

- То достань одного, - мовила незворушно Юлька.

- І можна буде до тебе прийти? - по-молодецькому ошкірив зуби Шурка.

- Якщо не будеш п’яний, договоримся, - сказала Юлька, а коли він ще раз хотів схопити її за пишні груди, відбилась.

- Аванс, Юль, - ображено сказав Шурка.

- Аванс ти уже взяв, - сказала вона і розважно пішла стежкою так, наче вони були незнайомі.

- Нє, почекай, - догнав її Шурка, схопивши за плечі. - Це коли я дістану толі, тоді ти з обома?

- А це вже не твоє діло, - вирвала плече Юлька. - І я тебе не силую. Хочеш, приходь, а не хочеш, я за тобою плакати не буду.

Облила його холодним перламутром своїх дивних очей, і він раптом зрозумів, що за ту плату толь він дістане. Дістане, бо його потягло до неї, як магнітом, аж відчув у голові знайомий заверт. З іншого боку, йому було образливо, що його замістив Коля-рибалка, що вона така до нього байдужа, що так холодно й безсоромно вимагає за свою любов плату, тобто що він як чоловік таки не зумів закрутити їй голову.

- Фу, чорт! - сказав сам собі Шурка Кукса. - Що це я в неї влюбляюся?

Він аж засміявся, бо хіба можна в таку закохатись? Пішов через кладку - вирішив подивитися, що там робить Коля-рибалка. Рулона толі він знав де взяти, бачив його у повітці у Васі Равлика, там, де той тримав дрова. Повітка була край городу, задалеко від хати, пролізти туди було нескладно, йому неприємно було інше: з Васею Равликом вони тепер вороги.

«А може, саме тому й можна забрати того рулона, бо ми вороги?» - розважно подумав Шурка Кукса і заспокоївся. Заспокоївся і засвистів щось під носа - йому ставало весело. Бо й справді, чого йому чимось перейматися, коли над головою світить ясне сонце, коли він знає, як дістати рулона толі, коли вже немає ніякого клопоту і коли так легко на душі. Адже сьогодні він усе це діло проверне і знову відчує гаряче, пекуче, як присок, Юльчине тіло, а потім знову стане вільний, як пташка, нікому нічого не винний і не зобов’язаний.

Уже здаля почув удари молотка й пішов на звук - хотілося йому подивитися на того дурня, що заради принадностей почварки завербував себе аж так, що будує тій лярві цілі сінці. Він, Щурка, од такого задоволення відмовився, а цей на гачок попався - недаремно він рибалка.

- Привіт, Коль, - сказав він, вийшовши на горбка. - Укалуєш?..