Валерій Шевчук: Роман юрби

Чоловік замовк і довго стояв, вслуховуючись у глибоку, безмежну, живу тишу. На вуста його поклалася всмішка, і саме в і цей час у найближчій хаті, вже в кінці вулиці, заплакала дитина. і не має значення, чия це була дитина, має значення, що то був голос розумної істоти, яка ще не пізнала світу. Мати дитини (також не має значення хто саме) вийняла маля із ліжечка й подала йому персо. Відтак засвітив у небі місяць, дитя пило материне молоко, і від того почали засвічуватися в небі зорі, а хмара розсувалась і відступала до окоєму, повільно звільняючи баню неба від свого покрову. Від того світла, що пролилося на землю, тіні на вулиці почали розпадатися й розпливатись, а за мить годі було упізнати, хто є хто.

Тільки один чоловік у синьому плащі та кепці не зник. Стояв, облитий місячним світлом, звівши обличчя до неба, і на те обличчя осідала тепла і свята роса Дитина ж у хаті, найближчій до нього, жадібно смоктала молоко, і це молоко ставало в ній живою водою, якою споконвіку наповнено світ і все суще у нім. Чоловік у кепці й синьому плащі це знав, тому й дививсь у небо й тепло всміхався, адже жива вода у світі і в сущих його - це й був мир, що його послано їм провістити й проповідати.

Шевченківську премію письменникові було присуджено 1988 року за роман-триптих «Три листки за вікном», за цей самий твір він дістав і престижну премію Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів (США).