Валерій Шевчук - Роман юрби

А історія з Культурною Норою вийшла така: їй, здається, найшов дур у голову, бо маланці (гадаю, що це слово походить од прізвища ультрареакційного бюрократа 70-х років Маланчука) та інопланетяни зовсім її заморочили, і вона вирішила власноручно перевірити, чи Рудько людина, чи посланець із далеких галактик, отож запрагла його спокусити й почала сама до нього приставати й заговорювати, зовсім не зважаючи на підзорну трубу рябої Надьки та й очі інших стовбчиків у халатах та капцях біля власних обійсть. Це було миттю донесено її чоловікові, агроному Козаку, але той поставився до доносу напрочуд спокійно:

- У неї в голові ролики за шарики заходять, - сказав байдуже. - Мені вже ці інопланетяни ось де сидять! - він стукнув себе в те місце, де в людини печінка, очевидно, Нора зі своїми думками зовсім перед ним не ховалась. - Я коли чую щось про екстрасенсів, інопланетян, індійську філософію чи біологічні поля, мене чорти починають брати.

Цікаво, що цю фразу він сказав Магаданші, яка тільки покліпала очима, бо, здається, вперше чула про всякі такі речі.

- Да, - сказала вона, - у нас у Магадані такого не случалось.

- І не тільки в Магадані, - цілком серйозно сказав агроном Козак. - Навіть у Бердичеві такого не случалось.

Магаданша знову видивилась у повні очі на агронома, гумору вона, певна річ, не втямила, зате подумала, що не тільки Нора малахольна, але і її чоловік не менше.

Цікаво те, що Рудько не тільки почав Нори уникати, а й панічно тікав, коли бачив поблизу, зрештою, й зовсім перестав виходити на берег - це ще більше підкріпило Нору в її підозрах, і вона стала чатувати на нього біля дому, здебільшого потемки, не відаючи, а може, ігноруючи такі очевидні речі, як труба рябої Надьки й очі інших кумась, а раз таки його прихопила й почала переконувати, щоб він не ховавсь, що вона чудово знає про його інопланетянське походження і аж кипить од бажання з’єднати його й своє біологічне поле, тоді вона від нього причаститься не тілесно, як зробили це дурепи - старі діви, а духовно, й понесе від нього дитину, десь так, як понесла Діва Марія. Рудько нажахано сахнувся од неї, вирвавши руку, яку вона цупко тримала, а Культурна Нора цілком мелодраматично бухнулася коліньми в порох, простягла прохально руки і, як акторка в театрі, проказала декламаційно:

- О, не покидай мене, нещасну! Дозволь бути твоєю Магдаленою!..

Описую цю сцену так, як її оповідали на вулиці: коли ж вигадували, то і я з ними, а розказували вони, що Рудько нажахано вдарив руками у двері й міцно замкнувсь у хаті, а з Норою стався нервовий напад, вона впала в порох вулиці й тяжко ридала. Це відразу було донесено її чоловікові, й він пішов забрати жінку, але вона від нього відбивалася й не хотіла йти. Тоді він зовсім не по-культурному дав їй кілька ляпасів, і Культурна Нора миттю впокорилася й пішла додому. Що там було у них удома, тяжко сказати, але на ранок агроном викликав «швидку», яка й завезла Культурну Нору на Гуйву, тобто в божевільню, і звідти вона повернулася через тривалий час цілком спокійна, але з напрочуд уповільненими рухами, все про щось забувала, вряди-годи закочувала очі під лоба й зітхала. Магаданші, рябій Надьці й Людці, що її відвідали, вона сказала з урочистими нотками в голосі:

- Я була дурна й нерозважлива. Про ці речі не можна говорити вголос. От я й поплатилася. Йдіть од мене геть - я більше ні слова не скажу!..

Кумасі од того щиро жахнулися, повискакували з хати, залишивши агрономові самому турбуватися про жінку. Людка ж при цьому незнарошне (в неї спав при втечі туфель) затрималася в сінях і мала щастя почути ще й таке Норине слово, звернене вже до чоловіка:

- Знай, через дев’ять місяців я народжу Сина Божого. Чи будеш ти мені Йосипом?

- Буду, буду, - сказав агроном. - Спершу того Сина Божого народи! Людка мало збагнула з тієї мови, тим більше, що на вулиці жодного Йосипа не було, але пожаліла подругу цілком щиро і зовсім із неї не сміялась, як Магаданша й ряба Надька, бо мала нелихе серце, а біда - це біда, навіть коли в комічні одежі вдягнена. Отак Нора відтоді й живе: трохи на Гуйві, а трохи вдома, вона вже кілька років чекає закінчення своїх дев’яти місяців вагітності й дочекатися не може…

Коля-рибалка якийсь час наставляв тещі гусячого носа, отож коли дивився на неї підхмелений, мав щастя бачити її у вигляді химородної істоти, яка має людське тіло та обличчя, але в якої стримить аж кілька гусячих дзьобів. І так би, може тривало більше часу, бо Коля-рибалка - талановитий режисер безіменних вистав, де був водночас і постановником, і єдиним глядачем, коли ж життя зіграло з ним дивного жарта.