Валерій Шевчук - Роман юрби

Вася Равлик виповз із-під ковдри й пішов на двір умиватися. Довго ляпав собі в обличчя, розтирав груди, бо в голові залишався каламут, пирхав, як кінь, знову ляпався, ніби змивав із себе щось бридке, весь отой виллятий і заструпілий піт; тер тіло рушником, аж доки не відчув припливу бадьорості. Тоді одяг сорочку і сів на ґанку, пускаючи над собою сиві парашутики диму, і так обдимів себе, що ніби в синій кулі сидів. У цей час над ворітьми з’явилася невиспана, розкошлана голова із сірником у зубах, і та голова заусміхалася до нього разом із тим сірником.

- Гарно вчора погуляли, - сказала голова. - А де Райка?

- Спить, - сказав кисло Вася Равлик. - Де вона тут у мене взялася?

- Ми привели, - сказала голова із сірником у зубах. - Плакала й просилася до тебе.

- Плакала й просилася до мене? - зчудовано перепитав Вася.

- Еге ж, - мовила голова. - Ну ми й відвели.

- Хто це ми?

- Ну, всі, хто в мене гуляв. А ти що, не чув, коли ми приходили?

- Не чув, - зітхнув Вася Равлик. - Я вчора перебрав.

- Егеж, всі ми вчора перебрали. Завтра мене вже забирають.

- Що ж мені з нею робити? - безпомічно спитав Вася.

- Як собі хочеш, - байдуже сказав Митько Гілляка. - Чортиця вона чортиця і є. Ну, я пішов.

Голова покотилася по шпичаках паркану, спокійна, розколошкана, сонна. Котилася й жувала сірника, а Васі Равлику самому здалося, що й сам ясує сірника, бо в роті в нього з’явився смак розгризеного дерева.

Він підсмажив собі два яйці й поснідав: була сьогодні неділя й на роботу йому не треба, налив здоровенну філіжанку чаю, і той чай мав смак віника; кусав булку, намазану маслом, і та булка мала смак полину. Робив усе це Вася Равлик повільно, бо, кажучи відверто, чекав, що в дверях кухні виросте постать його гості, а може, вона, прокинувшись, тихенько піде собі геть і всі проблеми його вирішаться - знову житиме, як жив, із хаткою на плечах, адже не бувало ще такого, щоб ув одній хаті жили аж два равлики. Отож, дожувавши булку, яка мала смак полину, й допивши чай, що мав смак віника, Вася майже придумав, що йому робити. Покине її тут, хай відіспиться, а сам піде погуляє, ну, хоч би на острів, сяде з вудочкою й просидить до обіду, а вона хай спить скільки хоче, а тоді спокійно йде, адже незручно їй буде, коли отямиться в чужому ліжку. Вася Равлик був хлопець делікатний, він скинув сандалети і, ступаючи навшпиньки, вийшов із кухні в кімнату. Став і дивився на власне ліжко, там мирно спала та, яку Митько Гілляка чомусь назвав чортицею, загорнулась у ковдру, повернута на бік, аж круто здіймалося стегно, і сопла, навіть похропувала. Вася Равлик пішов до виходу, балансуючи сандалетами, тихенько відчинив і зачинив двері, на ґанку взувся, захопив вудочку, черв’яки, що залишилися в коробочці з позавчора, відерце на рибу і, ніби тікаючи, чимдуж подався до річки, а тоді на зарослий тополями острів - там він сів на зарослому травою березі, зітхнув і закинув вудочку в річку. І йому синьо попливло перед очима все, що було вчора: ота гулянка, й оті люди, і те, що він перебрав, і та сусідка, і те, як він з нею цілувався на ліжку в коридорчику, і те, що на його губах була нудка помада, і смак тієї помади, від якої його й зараз нудило, і те, як ішов додому, і що сталося вранці. Риба давно проковтнула черв’яка і давно смикнула поплавка, а він сидів із синіми очима і сині видива пливли перед його зором; дивно йому було від усього того.

- Глянь, клює! - сказав у нього за спиною голос Шурки Кукси.

Вася Равлик здригнувся. Схопив за вудочку, риба блиснула над водою й пішла на дно. Шурка реготав.

- Слабак, - сказав, сідаючи біля нього. - Треба було підсікти.

- Іди ти! - сказав Вася Равлик.

Але Шурка Кукса й не подумав кудись іти. Він штовхнув Васю ліктем у бік.

- Я вчора ту малу славно врізав. Ух, гаряча! Як в’юнок під тобою. А кричить як!

- Чого це кричить? - здивувався Вася Равлик.

- Ну, це коли їм те, то кричать, - поблажливо пояснив Шурка. - Чим гарячіша, тим більше кричить. А ця малявка скажена. Як вогонь пекла! Ух же я врізав!

Поплавок знову пішов на дно, Вася Равлик підсмикнув, але з тим-таки успіхом. Шурка Кукса реготав.

- Да, не вмієш ти!

- Іди к чорту! - визвірився Вася Равлик. - Чого ловить мішаєш?

- Ну, ти не дуже, - підхопився Шурка. - Я до тебе, як до друга.

- Тоже, друг мені знайшовся, - скипів Равлик - Пошов отоодова! А то знову вріжу!

- Ну ти не той! - відступив Шурка Кукса. - Бо і я можу врізать. Поговорить прийшов до тебе, цікаві вєщі розказать, а ти як з цепу зірвався… А що, чортиця від тебе вже пішла?