Марія Матіос - Кулінарні фіглі

Тоді на велику плоску тарілку викладаю фаршировану картоплю, надавши їй форми яйця, перевернутого догори вершком. І з простого картопляного яйця роблю писанку, нанісши уздовж на картоплю різнокольорові овочеві смужки: тертий варений буряк, тоді – терту варену моркву або консервовану кукурудзу, зелений горошок, січену цибулю, тертий жовток яйця.

Симпатична писаночка?

Не Пожоджукова, звичайно, але також нічого.

А довкіл писанки також роблю орнамент – листя салату, зелений горошок, кукурудзу, оливки, дрібні квашені огірки (в залежності від того, який фарш усередині писанки).

До речі, цю ж саму страву можна зробити дещо легше. А саме: не фарширувати картоплю, а змішати її з фаршем – грибами, бринзою чи оселедцем.

Якщо ж з'ясується, що у Вас під руками для прикрас не виявиться нічого, окрім вареної моркви, тоді назвіть страву огненною орхідеєю.

Ну, і звичайно ж, гуцульський стіл не обходиться без барабуляної (картопляної) кулеші у сусідстві з розтопленим вершковим маслом і бринзою.

А щоб її зварити, достатньо у чавунний казан, де зварилася почетвертована картопля, всипати кукурудзяну муку і сіль. Вимішувати і товкти таку кулешу треба дуже ретельно, щоб добре розбити картоплю на дрібні шматки.

Кулеша зварена тоді, коли відстає від стінок казана. Вивернути її треба на дерев'яний кружечок. Зверху зробити заглибнику, вкинути туди шматок бринзи і масла, загорнути «гніздечко» і дати кілька хвилин розтопитися. Гарантую: таку барабуляну кулешу Ви будете їсти саму, без нічого. Бо дуже вже смачно!

Або можете хіба що на вершковому маслі засмажити кілька домашніх яєць. І пакуйте на здоров'я, кажуть у Розтоках.

У нашому селі колись трапилася історія, яка дала життя одному із чергових афоризмів.

А справа така. Запізнився малий Юрась до школи на перший урок. Ось і питає його вчителька:

– Юрчику, ти чого запізнився до школи?

¦– Бо мама зварила кулешу.

– Ну, то й що?

– Пані вчителько, а що передніше: школа чи барабуляна кулеша? Школа ніде ся не діне, а кулеша могла вистигнути.

Тепер у Розтоках, коли хто хоче виправдатися за якусь свою неточність чи запізнення, відповідає: «А що передніше (тобто важливіше): кулеша чи..?».

І ще у нашому селі вважають, що перш ніж чогось досягти, не одну кулешу доведеться з'їсти…

Отже, Ви кулешею задоволені, але до кулешки хочеться ще б чогось такого…

То зробіть мОчанку – будьте такі добрі.

Іншими словами кажучи, зробіть смаженину із свіжини – печінки, потрушків, м'яса щойно зарізаного поросяти. Додайте туди багато смаженої цибулі. І відрізаними ниткою шматками кулеші мочайте мОчанку, кинувши перед цим у неї справжньої гуцульської бринзи.

І запивайте горілочкою.

Щоби так здорова була, якщо брешу, що більше нічого не захочете! Хіба що гуслянки.

А я, вже спокушена всіма тими добірними наїдками, хочу ще чогось.

А чого?

КишОк, звичайно.

Нічого складного у приготуванні цього наїдку немає. Треба лишень купити на базарі молоді свинячі кишки малого діаметру. Добре їх вимити, перевернути «навиворіт» і кілька годин вимочувати у солі.

Тим часом готуємо начинку для кишок.

А саме: запарюємо і настоюємо кукурудзяну муку, жовту, як сонечко, казала моя бабця.

Ріжемо маленькими шматками молоде, несолене сало,

на такому ж салі підсмажуємо багато цибулі, але стежимо, щоб сало не згоріло, а залишилося шматками,

солимо, перчимо.

Змішуємо із кукурудзяною мукою і не дуже туго начиняємо кишки, додаючи при цьому по ложці-дві води.

У кількох місцях проколюємо голкою, щоб не тріскали, і викладаємо в тасу зі смальцем. І – в духовку. Час від часу обертаємо. Хай печуться.

Якщо Вам до вподоби начинка з кукурудзяною мукою і грубо натертою на тертці сирою картоплею, то будь ласка.

Але запам'ятайте, що до кишок, щоб відчути їх справжній смак, обов'язково подають гуслянку. А що це таке, Ви вже знаєте, бо тримаєте її напровсяк на похмілля для чоловіка.

А ще у горах люблять пекти книші і подавати їх гарячими, у сметані. Це справді страва, яку сміливо можна назвати пальчики оближеш… І любові захочеш. Не вірите? Навіть коломийку таку співають:

А я піду в полонинку, та стану, та стану. Одна дівка несе книші, а друга сметану. А я книші та й до душі, а сметану вип'ю. Одну дівку поцілую, а на другу кліпну.

А до книшів, окрім усього, треба багато бринзи і кропу. А ще ж є малАй – кукурудзяний хліб…