Марія Матіос - Кулінарні фіглі

– Дмитре, а ще май буде у вас діточок?

– Та, певно, що буде. Бог дає нам з жінкою дітей багато.

– Чуєте, Дмитре, а що би було, якби ви трохи підперезали того свого бога?!

– О-о!!! То не галіціян, що з рубля двох не зробить!

– Не знати, чого Дойчука нема на весіллі…

– Як не знати?! У запрошенні Катерину спершу написали, а потому його… А Дойчук – чоловік гоноровий.

– Слухай, куме, цих кандидатів на президента нашим би дівкам на ферму хоч на добу би лишили. Скоро би їх рознесли.

– Так вони ж хочуть президентами бути, а не жеребцями.

– Е-е-е, не кажи… Подивишся іншим разом у телевізор, та й стаєш думати, що ними верховодить: чи голова, чи якась жінка, чи жереб'яча натура…

– Донцю срібна, а що у тебе така спідниця, як цей час?

– Яка, бабко?

– Та така якась ніяка. Кажу тобі, як цей час.

– Чуєте, Гафійко, що це за бойкиня така довга, як сім неділь посту?

– Котра? З квітками? Та то ж дружка, не видите, стоїть коло молодої!

– Ото сарака дівчинина! Де собі молодого знайде?

– Не видите, що вже знайшла?

– Та він їй акурат до пупа буде!

– Аби чоловік добрий, а решта пусте…

– А-ну лиши дивитися у тарелі: дивися, головиха сільради зі своїм на весілля прийіїіла.

– По музиці, що довго грала, я давно зрозумів, хто прийшов…

– Кумо, у нас корова цеї ночі бичка вчинила.

– О, а у нас теличку.

– То будемо ще й сватами?

– Свахо!

– Що не край, – то звичай. У вас, бачу, народ живе з викликом.

– А як? Як один будує хату 10x12, то сусід будує 11x13, а ви придивіться до пивниці цього господаря. По розмірах у нас у Губках клуб таких розмірів, як ця пивниця.

– … А я питаю її: «Душко солоденька, продавщице, а що ці чоботи такі дорогі?»

– А вона як визвіриться на мене: «Ви що, вуйку, з Паркалаби чи неграмотні? Не видите, що на одному чоботі написано 8 рублів і на другому 8. Платіть 16 рублів та й чиста година, бо ще на базу маю їхати…»

– Та що це? От у мене у лісосплаві був перевіряючий з міністерства! Копався, копався в документах, годували-поїли, а вже як везли на станцію у Чернівці, то стали отам у Петрашах, коло каменя, знаєш, там є камінь, на жабу похожий? А перевіряючий так довірливо питає голову лісокомбінату: «Ну, все у вас у порядку. І природа гарна. І люди. Але я ось думаю і одного не можу збагнути: як усе ж таки зустрічні дараби розминаються одна з одною?»

Ну, зрозуміли ми, з ким справу мали, то я й відповів йому на повному серйозі: «А дуже просто: одна дараба заходить у прибережні луги, а друга пливе собі далі».

– … А я його питаю: «Дєд, то правда, що у вас на хаті є дідько? Який він із себе?» А він мені, зростку би не мав, дай Боже: «Такий акурат, як твій зять.

Так що маєш готового дідька у себе в хаті».

– Але скажіть по правді, Василю, був у вас гріх із Калиною?

– Гм… Хто чужого не хоче, аби й свого не мав… Але нащо уповідати, як самі знаєте? Я ще не знаю, а ви вже…

– Але що шахравий народ – то шахравий. Привозить мені Безрозмірний фіру зеленої маси на вагу. Мой, брє… аж дві тонни. Щось тут, думаю, нечисто. А-ну, кажу, трохи відкиньте трави на землю, бо вага не ловить. А він сюди-туди… А я руку шурх під траву – а там половина фіри каміння. То ти, кажу, не лиш ростом безрозмірний, але й розумом?

– Файну жінку привіз Гридько з долу…

– Що-що, Йванку?! Таже то пуста баба – як дріт іржавий. Я вже рано від корови з Улоги йду, а вона лишеньки перед хати потягається нечесана та ще в такім халаті, як фіранок, що можна аж до Чорногори все видіти!

– То тобі так банно, що у них пізніше корова доєна, чи й собі такого халата хочеш, щоби сусіди крізь нього аж до Чорногори виділи?

– Але хто би то міг повірити, що така гонорова молодиця, як Варвара, візьме собі за чоловіка такого, як вівця мотилишна!

– Е-е-е, не скажіть… Жінка, як сама, – аби в церковних ризах ходила, то вона ніхто, а як має чоловіка, то аби мотузом був підперезаний, але то таки чоловік.

Відчуваю, що після такої словесної смакоти, ви не відмовилися б і від чогось такого гуцульського, екзотичного. О, так. Без гуцульських страв ця книжка не буде повною і такою смачною. І знаєте чому? Та тому, що я гуцулка. А Ви знаєте, що свій до свого по своє. І цю формулу придумали не тільки для реклами вітчизняного пива.