Марія Матіос - Кулінарні фіґлі

Це краще, ніж спочатку пам'ять про людину увічнюють пам'ятником, а згодом його скидають із п'єдесталу.

Смаковий п'єдестал – він вічний… бо передається… кулінарними книгами.

А як Ви, милі мої посестри, ставитеся до цифр у кулінарії? Я – позитивно.

Навіть маю рецепт цифровий – це ж не цифровий диктофон: ним навіть рідного чоловіка не підслухаєш.

6 на 6 називається.

Скажу Вам, що рецепт такий простий, що навіть з похмілля згадаєш:

6 штук болгарського перцю, 6 баклажанів, б цибулин і 6 помідорів треба почетвертувати і тушити в такому маринаді: 100 г олії, З ложки меду, 1 ложка солі, З ложки оцту.

Опісля скласти в банки, півгодини простерилізувати – і знову ж таки подумки подякувати тому, хто це придумав.

Ну що? Підходить до завершення наша консервативна чи консерваційна епопея.

Яка різниця, як вона називається? Ми ж не напередодні виборів до британського парламенту. Ми на нашій, ще трохи своїй землі українській. А на українській землі суть різних назв (особливо політичних) майже завжди одна. Як у партій з різними назвами.

Проте, stop! Онде ще ходить гарбуз по городу, питається свого роду. І кабачок питається. А ми його в маринад – і хай знає своє місце. Туди йому дорога, кажуть у Розтоках.

Консервація кабачкова ідилія тихо і невідворотно Вам скаже, що надходить осінь. І хмариться над нами просинь. І чоловік їсти просить.

Між іншим, кабачкова ідилія – страва з дещо підступним підтекстом. Пригадуєте страву половина шостої? І демонстраційний банан для контрасту?

Але ж не завжди під руками в час жіночої лютості буває банан. А ось кабачок з кабачкової ідилії якнайкраще замінить у разі потреби отой ненависний банан, який у Африці куштують хіба що жирафи, а не туземці.

Отже, уздовж четвертуйте жовті кабачки і зелені цукіні (для кольорового контрасту), стоячи викладайте в літрові банки, двічі пропарюйте окропом, а тоді заливайте окропом-маринадом:

на 1 л води

додайте 2 ложки цукру,

2 ложки солі,

80-100 г оцту.

Не стерилізуючи, закручуйте кришками, добре вгортайте.

На дві доби.

І чекайте нагоди!

Та краще, щоб у Вас не було нагоди влаштовувати кулінарний акт жіночої помсти. Просто смакуйте ту кабачкову ідилію в своїй сімейній ідилії і дякуйте Богові, що є з ким і з чим. Отак!

… Ви думаєте, отой прісний уже, але «з бородою» анекдот про гуцула Митра, що живе одинаком на якомусь хуторі, і вранці через горб кричить іншому Митрові: «Куме, Ви чули, москалі в космос полетіли?!» – «Що, всі?!» – відповідає Митро з ійшого горба», то Ви думаєте, він висмоктаний з пальця? Ні, він відбиває природний гумор людей, звичних до всього.

Жаль, що обжитих хуторів тепер залишилося мало, то й нікому скоро буде кричати почерез горби.

Але перш ніж Ви зануритеся у пахощі специфічних гуцульських страв, прошу Вас: скуштуйте чару гуцульської мови, гумору й дотепності.

В «Гуцульських бувалицях» я нічого не вигадувала. Я просто слухала, ЯК і про ЩО говорять ці биті життям і досвідом люди.

Гуцули ставляться до життя з гумором за будь-яких обставин: «Навіть вОйни минають, не те, що бід А». Випадають сніги, замітає дороги, світу білого не видко. Нема світла. Ведмеді заїдають худобу. І навкруги – єдина жива істота: кінь.

А вони жартують і сміються – і шляк їх не трафляє.

Послухайте: «Радіо ще мовчить, а моя жінка вже говорить!»

І не судіть мене надто строго за моє чуйне (від слова «чути»), як сказали б у Розтоках, вухо: я просто люблю усіх цих людей, як свою велику фамілію.

Отже,

– Раджутобі, як рідному синові, Петре: абись ніколи не боявся за свою жінку. Аби у вас ніколи не було суперечки за тото дурне діло, що з розумного чоловіка мавпу робить. Ти розумієш, про що я кажу! Того жіночого хліба стане всім. Бо спідометра на тій жіночій штуці нема. То не мотор від машини – він не зношується… Але скажу й таке тобі, Петре: один волосок з тої жіночої штуки може зробити більше, ніж десять пар коней.

– Я, коли умру, то, певно, ожив би, якби хто у мене на могилі обернув якусь молодицю. Кладу уже вам півлітру, хлопці, аби'сте мене послухали і обидва зробили це у мене на гробі.

– А гріха нам, Іване, не буде?

– За це гріха не буває. Гріх жити без цего. Піп мене перед Великоднем сповідував. «Грішили?» – питає. – «Грішив», – кажу. – «Молодиць чужих лапали?» – «Лапав». – «Ну, що, то є природне діло. Лапайте й далі, лише хоч раз на рік сповідайтеся».